Боївку очолювала жінка молода

Нині цю фразу можна сміливо перефразувати: «Це як треба було любити рідний край, щоб за його свободу і незалежність пожертвувати найдорожчим!» Коли хтось із журналістів обережно поцікавився долею землячки-«бандерівки», досвідчений бос, люто зиркнувши на «цікавого», не без злорадства зронив: — Опинилась там, де і мала бути — припаяли доморощеній Жанні д’Арк четвертак каторги. Думаю, це виправить «героїні» мізки. Минулої осені випадково від Павла Лозицького, мешканця села Косовиця, почув розповідь про партизанку Ольгу. Це була ниточка, що спонукала до зустрічей із старожилами сіл Бондарі, Мартинівка, Шепетин, Студійка (перелік їх прізвищ зайняв би чимало місця), ретельного вивчення спогадів активних учасників боротьби проти Совєтів наприкінці війни і в перші повоєнні роки, зокрема Марії Боришкевич (Дубно), Анатолія Федорчука (Шепетин), краєзнавчих розвідок Миколи Семиренка (Стара Миколаївка). Потім почуте доповнили рядки із книги «Туди, де бій за волю» курінного УПА Максима Скорупського («Макса»), що побачила світ у 1992 році в Київському видавництві імені Олени Теліги. Перша частина спогадів «Літопис волинського села» подає трагічні картини дій оунівської партизанки в колишньому Вербському районі в 1944-1949 роках. Ще в 1946 році автор на Заході дізнався про зусилля українського збройного супротиву проти більшовицьких повоєнних «визволителів» малого, та дуже рухливого відділу УПА в околицях Смиги повз шлях Крем’янець-Дубно. Ці відомості доставив Клен (Михайло Остапчук), родом із Верби, котрий за завданням Референтури Крайових Справ побував таємно на Волині. Отоді і почув Скорупський про дівчину Ольгу. Виявилось, що йдеться про його добру знайому Ольгу Горошко, про яку свого часу він написав есе «Оля, кур’єрка УПА». Але праця пролежала у шухляді стола чверть століття. Пізніше додав до зібраного дані зі спогадів Степана Позняка (родом із Веселинівки на Крем’янеччині), вміщені в газеті «Українське слово» (Париж), чимало уточнив після зустрічі з Грабом (прізвище невідоме), теж вихідцем із тих країв. І тільки після багатьох серйозних доповнень, уточнень, «шліфовки» Скорупський подав на суд читачів роздуми про те, який величезний вклад у збройний супротив окупантам двох мастей дала мирна Волинь, які неймовірні жертви поніс український народ у обороні своїх прав. Кілька слів про самого Максима Скорупського (1915-1981рр.). Виходець із багатодітної хліборобської сім’ї села Антонівці Крем’янецького повіту. Добре закінчив агрономічно-лісову школу; працював у поліському фільварку. Рано прилучивсь до національно-визвольної боротьбі, був під поліцейським наглядом. Після вересня 1939 року пробравсь за Буг, бо не сприйняв більшовицьку ідеологію. Став активним учасником націоналістичних змагань, доріс до курінного Української Повстанської Армії. По війні опинився в Австрії, потім у США, де активно включивсь у церковне та громадсько-політичне життя української діаспори. Член Проводу ОУН. На долю робітника залізничної станції, а далі — фабрики меблів випала нелегка боротьба з тяжкою недугою нирок. За свідченням відомого ідеолога Олега Ждановича, записки курінного віддають щирістю, без прикрас, без партійної чи якоїсь іншої помсти, вихоплені з виру життя й боротьби. Вартісну ціну написаному забезпечує особисте сприйняття подій на терені в проміжок часу 1939-1944 років. Інформація, подана тут, спонукає задуматись кожного, хоч почути і шукає правду. Бо й сам Скорупський пройшов тернистий шлях цілого покоління найкращих, чистих серцем ровесників, від інстинктивного пориву до свідомого вчинку. Хотілось детальніше познайомити читачів із книгою «Туди, де бій за волю» з кількох міркувань. По-перше, вона проливає світло на трагічні події більше як 60-літньої давнини в нашій місцині. По-друге, розповідає про унікальне явище, коли в кінцевому результаті національно-визвольний рух потерпів поразку, не був у тяжку хвилину належно (масово) підтриманий селянами. На кінець, з такими творами має познайомитись кожен свідомий земляк. Між тим, книга випущена невеликим окладом, вона давно стала бібліографічною рідкістю. Скажімо, в Дубні мається аж один екземпляр її в Державному історико-культурному заповіднику. Ще один примірник є в домашній бібліотеці колишнього медпрацівника Марії Жуковської. А хіба не цікаво дізнатися про сильних духом волинян, котрі на алтар перемоги в ім’я незалежності рідного краю клали найдорожче?

Далі буде.

Василь ЯНОШІ,

Дубно.