УСЕ ПОЧАЛОСЯ З ДИВАНІВ…

Кажуть, Мойша Шлагбаум не захотів, аби без нього союз прийшов до влади. Він любив будь-яку справу, як ви знаєте, розвалювати разом. А тут — від’їзд, соратники залишаються. Розвалюватимуть країну, як він розвалив фірму “Гарнітур”, без його участі… Незручно якось, егоїстично. Тим паче, що Мойша Шлагбаум у союзі відповідав за фінансовий стан. Мабуть, тому розчулився й залишив свою партію з носом…
— Ти на що, Хомульку, натякаєш? Думаєш, і я можу залишити з носом своїх однодумців?
— А хто його знає. Ви ж обоє — з однієї команди.
— Хомульку, облиш мене розпікати. Бо перерву в односторонньому порядку нашу угоду про співпрацю.
— Не перервете, пані кандидат.
— А то чому ж?
— Бо її немає.
— Як це розуміти?
— А дуже просто. Сусід Швабра, якому ми довірили стерегти місце схованки, зник у невідомому напрямку разом із записом наших домовленостей.
Претендент на депутатство корком вискочила з крісла, на якому сиділа:
— Не може бути!
І стрімголов подалася до схованки.
У схованці Марта знайшла лише писульку: ”Політика — справа брудна, якщо її робити брудними руками. Тому позбавляю вас такої можливості”
Рукопашний двобій мусив відбудитися. Цього разу ні з носа Марти, ні з носа Хомульки червона рідина не закапала. Кандидат у депутати лиш витрясла з кишень довіреної особи всі кошти до копійки. А довірена особа натомість перейшов в опозицію, відмовившись куховарити.
VІ
Вихід із партії відрізняється від вступу до неї меншою кількістю потисків руки заявника. І навпаки. Про це Марта-кандидат чула, але переміни в житті Хомульки почала помічати не по мозолях на його правій руці. Хомулька на роботу вирушав у новому костюмі і забалакав одночасно багатьма мовами. Лепетав так, що нічого вторпати не можна було. Тож Марта припустила, що її довірена особа перейшов у партію “Білок і жовток”, де посів командне місце.
А з таким поворотом подій вона миритися аж ніяк не могла. Бо відчувала, що Хомулько може в передвиборчій гонці її таки обставити — як колишній номенклатурник, яких — що мулу в річці. До того ж тоталітарне “номенклатурники” у перекладі на демократичну мову звучить як “єдина команда”.
Як тільки Хомулько бадьоро перступив поріг квартири і, нічого не питаючи, всівся дивитися теленовини, Марта скубнула:
— Політична реформа увійшла в дію. Відтак до парламенту балотуватимуться тільки представники жіночої статі. На чоловіків накладено мораторій. А це означає, що всякі білки та жовтки разом змішані можуть одягати кухонні хвартухи!
Хомулько й бровою не повів.
Марту це роздратувало ще більше. Вона нахабно стала перед його очима, затуливши телеекран:
— Ти чому мовчиш, конструктор мишачих нір?
Хомулько так само мовчав.
Марта хотіла, як зазвичай, ухопити Хомульку за комір, відірвати від підлоги і трясонути. Та раптом побачила, що він… смачно похропує. Як вміє це робити лише вона.
У ці хвилини екран показував черговий передвиборчий мітинг, на якому головував… сусід Швабра. Перед тим, як надати слово новому оратору, з гучномовців полинула записана на плівку… Мартина та Хомульчина угода про взаєморозуміння.
Коли текст закінчився, Швабра додав:
— Як бачите, шановні виборці, кандидат у депутати, президент фірми “Гарнітур”, для своєї агітації задіяла шляхом погроз адмінресурс в особі інженера-чоловіка. Ганьба!
Марта і собі присіла на диван.
VІІ
Коли біле називають чорним, а чорне — білим, значить, говорять про сіре. У політиці — і поготів. Аби не дати можливості цій сірятині розповзтися вулицями, проспектами та майданами не лише обласного центру, а й сусіднього району сусідньої країни, Марта-кандидат залучила до контрпропагандистської роботи й своїх трьох бахурів, які обіймали відповідно посади ректора університету, в якому заочно навчалася, прокурора місцевої прокуратури, котрий допоміг їй уникнути лави підсудних, і головного гінеколога міста, завдяки якому Хомулько й донині вважає Марту незайманою дівкою.
Ректор-бахур зайнявся пропагандою розумових здібностей Марти-кандидата, прокурор — моральних, а гінеколог — фізичних.
Чи не в кожному числі “Усе для бухгалтерів” почали з’являтися різножанрові матеріали про неможливість побудови справжньої демократично й економічно розвиненої держави без участі президента фірми “Гарнітур”. Мовляв, кожен крок цієї патріотки звірений із часом, кожна думка — з мріями мільйонів громадян.
(Далі буде)
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.