УСЕ ПОЧАЛОСЯ З ДИВАНІВ…

Проте в обох випадках Марту виручили одержані від клієнтів хабарі. За частину чужих грошей вона скупила весь тираж журналу «Усе для бухгалтерів» із відгуком колег, а за іншу — викупилася в прокурора сама. Відтак ні дурного поголосу, ні судового вироку ніхто не діждався. Саме ці здібності бухгалтера-реалізатора підштовхнули тих же колег дійти висновку: таланти не народжуються, вони купуються.
Сама ж Марта була дещо іншої думки про себе. Вона знала, що будь-який президент будь-якого масштабу нашій Феміді не по зубах. Відтак треба якнайшвидше ним ставати. Як і парламентарем. Адже недоторканність депутатів — запорука їхнього процвітання. Тим паче, що парламентські вибори на носі. А це дасть можливість переконати раз і назавжди свого Хомульку-інженера в тому, хто в домі господар. Нехай тоді тільки заїкнеться про їжу чи, не дай, Боже, замахнеться каструлею. До самої смерті в каталажці конструюватиме!
— Пані Марто, — підірвав міцний робочий сон бухгалтера-реалізатора хрипкий голос нинішнього президента фірми «Гарнітур» Мойші Шлагбаума. — Мене родичі кличуть на землю обітовану. Приймайте керівництво фірмою. Ви заслужили цього своєю непоступливістю перед наймогутнішими інстанціями, якими є преса та правосуддя, чим довели колективу й інше: останні два дивани фірми бердичівського виробництва якнайвигідніше сплавити зможете тільки ви! Більшу частину виручки візьмете собі, а решту урочисто розділите між членами колективу як винагороду за багаторічну сумлінну працю на благо вітчизняного побуту.
— Дякую за довіру, — без найменших вагань, розплющивши очі, відповіла Марта. — Але як же ви? Може, вам один диванчик узяти з собою в далеку дорогу? Ви вже в літах, та й деінде зупинитися треба, перепочити. Бодай на митниці. Знаєте, які там черги…
— Не хвилюйтеся, — освітив маленьким люстерком поголену до лиску голову Мойша Шлагбаум.—У мене все схоплено: і фірмові прибутки, і митниця в районі хутора Бабіївка. Ви краще подумайте над тим, як після реалізації останніх двох диванів підніматиметесь на нові вершини підприємництва…
На цім дискусія закінчилася. І розпочалися широкозастільні проводи колективу фірми на чолі з новим президентом свого колишнього шефа на землю обітовану.Горілка, коньяки, вина, шампанське лилися рікою, а найвишуканіші наїдки зникали зі столів так само оперативно, як виникали в голові в Марти-президента ідеї майбутнього особистого поступу. До піку вселюдського визнання.
Щоправда, ці ідеї зібрати докупи новому керівникові фірми не давав старий керівник. Мойша Шлагбаум після кожного проголошеного тосту бідкався:
— Я — неабиякий, друзі, жертовник. Бо ж усе життя сповідував ідіотську ідеологію. Однак мені шкода до сліз моїх однопартійців із союзу дармоїдів, придурків та одоробалів. Як же вони без мене діятимуть? Бракуватиме їм моїх скромних заощаджень і зв’язків. Ох, і бракуватиме!..
Усі зітхали, теж плакали. Хто від надмірної дози випитого, хто від міцного хрону, а хто й від непідробної любові до старого Мойші Шлагбаума. При цьому ніхто, правда, не втрачав найменшої нагоди перехилити додаткову чарку та ковтнути шматочок-другий жирної індички та ложку зернистої ікри. Особливо старалася Марта-президент. Вона постягувала зі всіх столів до себе найкращі напої та наїдки, обгородила їх прапорцями з емблемою Помаранчевої революції і час від часу закликала:
— Кожен має знати своє місце, тоді і результат не забариться!
До кінця урочистих проводів колишнього президента фірми «Гарнітур» результат праці Марти було видно й неозброєним оком: президент міцно спала, примостивши розпатлану голову на клаптику столу та обнявши обома руками надкушений медовий торт із написом «Дорогому Шлагбауму — від вдячних гарнітурників!».
ІІІ
Якби не вибори, скільки б злості дехто тримав у собі! А так є нагода її вихлюпнути. Про це подумала якось Марта-президент і вирішила висунути себе в депутати. Довіреною особою вона обрала свого Хомульку-інженера за умови, що той готуватиме собі страви сам і ні за яких обставин не втручатиметься в її особисте життя.
Хомулька погодився на таку пропозицію лише тому, що йому набридло труїтися Мартиними кулінарними щедеврами та організовувати рукопашні двобої. До того ж Марта як кандидат у депутати відтепер зобов’язана платити Хомульці як довіреній особі. А це — неймовірний здобуток, оскільки досі вона лише відбирала в нього зарплату.
— За тобою парламент плаче,— зізнався одного вечора Хомулька, спостерігаючи, як Марта смачно похропує на дивані. Він думав, що кандидат у депутати його не почує. Але та крізь глибокий сон уловила натяк Хомульки і натомість лагідно усміхнулася.
Хомулька змушений був Марту розбудити, щоб запропонувати їй вечерю.
(Далі буде)
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.