До ненависті — крок

Коли Мар’яна познайомилась із Костянтином, хлопець був вражений наповал. — О! — тільки й вихопилось із його рота. І відтоді їм обом захотілося бачитися часто-часто, навіть частіше, ніж могли дозволити собі це реально. — Ви інженер?! — чомусь розгублено перепитала Мар’яна при знайомстві, коли вони сиділи у кафе, де вона дегустувала гарячий шококолад, а він — дешевий портвейн. Костянтин задивився на дівчину, немов на оголену голлівудську кінозірку. «Інженер теж непогано. Все-таки інтелігентська спеціальність», — тим часом думала вона, водночас будуючи грандіозні плани на майбутнє. Адже вона також не належить до вищого світу і столичної еліти, а лише працює медсестрою у міській лікарні. Та й вибирати залицяльників у нашу бурхливу епоху немає можливості. Крім того, вік підпирав. За плечима уже тридцять років, а ще по-справжньому жодного разу не цілована. Хоча потайки давно була закохана у лікаря свого відділення Тараса, який, на нещастя, уже встиг одружитись і нажити двох дітей. Куди так поспішає?! Самолюбство Мар’яни, а також та обставина, що із її однокласниць уже по три рази виходили заміж, не давали їй спокою. Тому й особливих вимог відразу до зовнішності Кості не ставила навіть подумки. А то і цей, із посередніми даними, може гордо прошарудіти джинсами повз Мар’яну. Вона знає чимало про чоловіків не тільки з чуток, книжок та кінофільмів. Тому відразу й взяла, як мовиться, кермо у свої руки. І через кілька тижнів Костянтин уже ночував у неї вдома, час від часу лишаючи на кілька днів свою смердючу комуналку без догляду. Зі своїх речей, проте, у її однокімнатній квартирі Костя тримав лише зубну щітку. Річ, безумовно, інтимну, але не настільки, щоб міцно прив’язати чоловіка до домашнього вогнища. Мар’яні ж хотілося, щоб Костянтинові сорочки і навіть шкарпетки навіки прижились у її оселі. Проте потенційний кандидат у чоловіки проявляв певну обережність і зі шлюбним питанням відверто зволікав, відсовуючи його законне вирішення на невизначений період. Під час першої спільної літньої відпустки Мар’яні чомусь забаглося з’їздити на Кавказ. Там гамір, вино, нічне, купання, натовпи цікавих смаглявих чоловіків. І, дивлячись на Мар’яну, вони хвилююче, із характерним акцентом вигукували б: “О!”, водночас сяючи білозубою посмішкою. Вона знає, що так було б, одного разу, правда, давненько, таки відпочивала на Кавказі. У ті юні роки заміжжя тільки мріялося у далекій перспективі. Натомість із друзями Костянтина та їхніми дружинами подалися у Карпати, де більше людських стежок, ніж справжньої природи. Кожний із них вважав себе неперевершеним туристом-професіоналом. Тому довелось два тижні у дурнуватій компанії сьорбати смердючу бурду під назвою “уха” і годувати рої ненажерливих комарів. Від такого відпочинку Мар’яна втратила багато сил, а після повернення взагалі занедужала і ще тиждень провалялася у ліжку. Костя слухняно подавав пігулки і мікстури. Ледве оклигала. Так марно пропала відпустка, бо ніхто й разу не глянув на Мар’яну особливим поглядом і не сказав багатозначне: “О!” Вже краще було б вдома телевізор дивитися, ніж шастати по прибережних кущах, слухати примітивне бренькання на гітарі, дебільний сміх біля нічного вогнища або радісне волання у вигляді впійманого на вудочку мізерного карасика. Відтоді Мар’яна зненавиділа Костянтина і його приятелів разом із їхніми дружинами, але водночас хотіла, щоб він якнайскоріше офіційно одружився з нею. Тоді вона продемонструє справжні “уроки кохання”. Мало не видасться і запам’ятає на все життя! До кінця відпустки Мар’яна не виходила із квартири. Зрідка телефонували подруги і відбувалося спілкування: — Ну а ти що? А він що? Ну а ти?... — не надто інтелектуально, але щиро, від душі, її Костя і на таке не здатний. До зими Костянтин, гад, зовсім освоївся, прижився, неначе рідний. Одне слово, почував себе як вдома. Ввечері прийде з роботи, всуне криві ноги у капці і руки потирає: — А що в нас сьогодні на вечерю? Зауважте словосполучення — “у нас”. Але зайвої гривні не дасть, щоб м’яса купити чи риби мороженої, дармоїд нещасний! І одного вечора Мар’яна перестала розмовляти із коханим, немов раптово оніміла. Лиш мовчки спостерігала за діями співмешканця. — Мар’яночко, що це ти?! Я до тебе з любов’ю, а ти мене як того... — прорізалося багатослів’я у Кості. Вона зручно вкладалася на диван і накривалася пледом із головою, щоб навіть не чути його ненависної й одноманітної мови. Інженер-турист на пальчиках ходив по кімнаті, намагався, щоб навіть шкарпетки не шелестіли. — Куди-и-и? — раптом просиналася Мар’яна. — Я так... руки помити у ванну... ти відпочивай, — перелякано шепотів домашній моральний садист. «Спочатку руки помий, потім на кухню зайди, а там поруч — вхідні двері, — снувалися думки в жіночій голівці. — Далі раз — і вийшов. Навіки...» Проте десь поруч воно й далі топталося, зітхало, дихало, шурхотіло, зайвий раз нагадуючи про себе. Ніколи їй ця людина не подобалася. Він Мар’яні завжди був бридкий — із першого дня знайомства. Маленька, важка, швидка, волохата і безчуттєва істота. Потім її оповила густа тишина і вона заснула. І приснивсь Мар’яні сон, що вона вінчається у церкві із... Костянтином. До чого б це?!

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,

Рівне.Еще предлагаем узнать где можно недорого купить мужскую вышыванку. Вышиванку с Закарпатья надо покупать только на нашем сайте.