СВІТ НАУКИ – ЖОРСТОКИЙ стверджує професор, який усе своє життя присвятив її величності Науці.

Сімдесятирічний професор Маркіян Будз, займаючись науковою діяльністю, за своє життя об»їздив півсвіту – був у країнах Європи, Азії, Африки. Маючи немалий досвід, тепер переконаний, що світ науки жорсткий, надзвичайно конкурентний, тому й не запобажав, щоб його сини пішли тим же шляхом.
Виходець з Івано-Франківщини, мальовничого Прикарпаття, професор Будз і нині найкращим відпочинком для себе бачить поїхати у батьківську хату – то дах, то тин відремонтувати... Але, на жаль, щоб поїхати, вільну часину вирвати важко. Бо як покинув після школи рідні краї, так і закрутило у своєму вирі життя.
Закінчивши географічний факультет Чернівецького університету, а потім омріяний факультет геології Іркутського університету, кілька років працював в Іркутську в інституті земної кори. Потім життєва дорога знову привела на Україну – оселився в Рівному, став працювати викладачем у нинішньому Національному університеті водного господарства та природокористування, тут 20 років обіймав посаду завідувача кафедри гідрології. З 1972 року чотири роки поспіль пан Маркіян читав курс “Гідрогеологічні методи пошуків родовищ нафти і газу” в Національному інституті вуглеводнів в Алжирі. Щоб вдосконалити володіння французькою мовою, якою в африканській країні викладав свій предмет, професор потрапив до Франції. За двомісячний термін, доки тривали курси, Маркіян Будз сповна скористався можливістю ознайомитися з країною. Саме Францію нині він згадує найчастіше.
– Хороші там люди, – ділиться враженнями пан Маркіян. – Вони вміють і працювати, і відпочивати – немає напруги, працюють без криків, матів, що у нас, а ніби жартуючи. Але в той же час вони замкнені: не впускають в особисте життя чужих людей, всі зустрічі відбуваються поза домом, в основному у бістро. А от француженки мене розчарували, – жартує професор. – Не відкрию Америки, а все-таки наші слов»янські жінки найкращі.
Одним з найцікавіших і в той же час із найнапруженіших періодів у житті професора був, коли йому запропонували так звану космічну роботу. Цим Маркіян Будз займався п»ять років – з 1984 по 1989. Тоді розроблялася широка програма, у Львові на базі інституту механіки, математики і прикладних проблем планувався центр з прийому й обробки аерокосмічної інформації, але з певних причин він так і не почав діяти, а нині існує тільки невелика лабораторія. Роботами керував нині уже покійний академік Ярослав Підстригач, до речі, наш земляк, родом із Корецького району. Основне завдання полягало у визначенні запасів вологи у поверхневому шарі Землі. Ці роботи проводилися дистанційно із орбітальної станції “Салют-6”, що дозволяє одним космічним знімком охопити велику площу, а також були і наземні роботи. За них і відповідав Маркіян Будз, готуючи полігони на території Західної України, відбираючи з них проби з метою розробки методики дешифрування аерокосмічної інформації.
– З космосу поступає багато інформації, але розшифрувати її непросто, для цього потрібна спеціальна підготовка, – вважає пан Маркіян. – Здебільшого мою наземну інформацію забирали ті, хто відповідав за космічну, хоча вважаю, що дешифрувати повинні наземники. Але, я вже говорив: світ науки жорстокий, несправедливий, надзвичайно конкурентний. А в той час це була закрита інформація, недоступна будь-кому.
На сьогодні Маркіян Будз єдиний у Рівненській області доктор географічних наук, а також кандидат геологічних наук, академік Академії будівництва України. І незважаючи на свої сімдесят років, чоловік не перестає працювати, а, навпаки, радіє з того, що має роботу, багато роботи. Адже немалих зусиль потребує праця викладача аж у трьох вищих навчальних закладах.
– Я боюся залишатися наодинці з собою, а робота якраз і запобігає цьому, – зізнається професор. – Адже незважаючи на досвід, до кожної лекції завжди потрібно готуватися, щоб дати студентам все, що у твоїх силах. Це відповідає моєму принципу у стосунках зі студентами: більше дати, а менше спитати. Перед іспитами забуваю все погане, а пам»ятаю про вихованців тільки хороше, бо зло не варто носити в собі, воно роз»їдає самого тебе зсередини, і нікому не приносить добра.