У полоні містики

Достеменно відомо, що із десяти осіб, які звертаються за допомогою до різного роду „чаклунів”, дев’ять — представниці прекрасної половини людства, хоча інколи й чоловіки не гребують випробувати на своїх обраницях дію темних сил, що частенько призводить до курйозних історій.
Якби Раїсу запитали: чому вирішила, що чоловік її зраджує, вона чітко і конкретно не змогла б відповісти. Проживши п’ятнадцять років у досить стабільному і, можна сказати, щасливому шлюбі, Раїса вивчила свого благовірного вздовж і впоперек.
І ось у його житті з’явилася інша жінка. Хоча її реальної присутності й не було виявлено: ні загадкових телефонних дзвінків, ні невиправданих затримок після роботи, ні раптових відряджень. Проте щось невловиме з’явилося між ними і ніяк не розвіювалось. Богдан був ніби й колишній, але змінився настільки, що не відчути цього могла хіба що сліпа та глухоніма, якою Раїса, звичайно, не була.
На прямі запитання не відповідав, у хитро розставлені пастки не попадався. І в душі Раїси росла розгубленість. Рідний чоловік перетворювався у загадкового незнайомця, непередбачуваного і некерованого. Змиритися із таким становищем вона не могла.
— Плюнь, — радили найближчі подруги, дізнавшись про аномалії і метаморфози з Богданом. — Після сорока років майже всі чоловік неначе бісяться. Перемелеться...
Але коли воно „перемелеться”?! Раїса вже перепробувала всі відомі їй засоби, щоб знову прихилити чоловіка: від прозорих пеньюарів до смачного борщу, у хід ішли істерика, прокльони і крижана байдужість. Марно. Напевне, чоловіка підмінили. Чи наврочили. А, може, приворожили?
Досі такі поняття для неї існували досить абстрактно, а тепер… Але вибору практично не було: або з’їхати з глузду, або вступити у двобій із супротивником його ж зброєю. Тобто, застосувавши потойбічні сили, знову приворожити чоловіка до себе. Як мовилося у колись популярній рекламі, при всьому багатстві вибору іншої альтернативи не було. У цій конкретній ситуації. Саме так здавалося Раїсі…
Спеціаліста, який би зумів вирішити проблему, вигнавши біса з Богдана, Раїса вибирала довго і прискіпливо, до жінок вона відчувала інстинктивну недовіру, небезпідставно вважаючи, що вони обдурять і оком не моргнуть. Чоловік уявлявся їй кандидатурою надійнішою і такою, що заслуговує довіри. Жіноча логіка, як відомо, річ надзвичайно дивна і не варто у неї глибоко вникати.
Ясновидцем виявився сивий та імпозантний дядечко в екстравагантному чорному одязі: щось середнє між мантією короля і сутаною католицького монаха. Інтер’єр кімнати, де відбувалося таїнство, був досить скромним. Ні білозубих черепів по кутках, ні сушених кажанів під стелею, ні екзотичних ароматів. Кабінет із однаковим успіхом міг належати й адвокату, і психоаналітику: масивний письмовий стіл дореволюційного походження, суперсучасний гарнітур м’яких меблів, оксамитові штори на вікнах і приховані джерела не дуже яскравого освітлення. Не скажеш, що примітивно, але зі смаком і за чималі гроші.
Згідно з отриманою по телефону інструкцією, Раїса поклала на фотографію благовірного, який наразі підозрювався у подружній невірності, його чистий носовичок, змочений його ж одеколоном, а також пару запонок, якими він рідко й користувався. Провидець уважно ознайомився з усіма предметами, сфокусував пронизливий погляд на тремтячій Раїсі і промовив:
— Потрібен сильний приворот, а то залишитесь без чоловіка. Але доведеться і вам попрацювати, бо інакше нічого не вийде. Протягом тижня рівно опівночі треба виходити на найближче перехрестя і спалювати три волосини вашого чоловіка. При цьому шептати заклинання — текст я вам напишу. І порошок у їжу підсипатимете — для закріплення. А вашу ауру я почищу, бо ніякі заклинання не допоможуть. Хіба можна, дорогенька, себе так запускати? Квартиру регулярно прибираєте, ванну приймаєте, а аура...
У Раїси „відпало” підборіддя. Про те, що вона має ауру — і не здогадувалася. Тим більше не підозрювала, що її треба чистити... Найближче перехрестя не дуже підходило для опівнічного вогняного ворожіння. „Так можна у дурдом потрапити” — промайнула твереза думка. Своїми сумнівами поділилася із ясновидцем, але розуміння не зустріла:
— Чим далі перехрестя від вашого будинку, тим менший ефект, дорогенька. Справа, звичайно, ваша, не мені ж чоловік зраджує.
Якщо будете ретельно виконувати мої вказівки — майже стовідсоткова гарантія вдалого привороту.
Безумовно, зрадливість Богдана хвилювала Раїсу найбільше. І заощаджені за рік триста доларів миттєво перекочували із її сумочки у широкий стіл ворожбита, перекресливши мрію про модне зимове пальто.
Перший раз піддала кремації елементи зачіски Богдана із великим хвилюванням. Вдруге справа пішла веселіше, а третій вихід їй „на велику дорогу” уже здався зовсім звичним. Але вдома ждав сюрприз: Богдан замість того, щоб міцно спати, насуплений сидів у коридорі на табуретці і мовчки чекав дружину.
— У мене голова розболілася. Довелося трохи пройтися по вулиці, — пролепетала Раїса виправдання.
— Голова у тебе болить уже третю ніч підряд в один і той же час, — сухо зауважив Богдан. — Може, ти перестанеш вважати мене ідіотом і відверто все розповісиш?
І тут же відважив лункого ляпаса. Не боляче, але образливо. Піднімати руку на жінку — вчинок не дуже красивий, та винувата ж сама. Який чоловік витримав би, коли законна дружина серед ночі шастає невідомо де... І Раїсу раптом осінило: б’є — значить любить. Отже, приворот почав діяти. Значить гроші даремно не пропали...
Богдан прокручував у голові розмову на роботі із колегою-жінкою. Верткою, пробивною, розумною, але помішаною на потойбічних явищах:
— На твою дружину напустили порчу. Не буває так: п’ятнадцять років не ревнував, а тепер немов із ланцюга зірвалася. Треба порчу знімати, хочеш — телефончик дам.
Деякий час Богдан вагався. Але чергове нічне зникнення Раїси з дому вивело його з рівноваги. Справді, хтось напустив порчу. Кажуть, після сорока всі жінки починають біситися. І він попрямував до ворожбита.
Ним виявився сивий імпозантний чоловік у екстравагантному чорному одязі. Після годинної співбесіди із демонстрацією фотографії Раїси, носовичка, напахченого її улюбленими парфумами, Богдан розлучився із певною сумою грошей. Але збагатився загадковим порошком, який підсипатиме дружині у їжу чи напої. Одержав чоловік і відповідну інструкцію щодо самодіяльного зняття порчі, але не виходячи із дому. Зрозуміло, що його ауру також було добросовісно очищено.
Далі події розгорталися так стрімко, що їх записати не встиг би жодний літописець. Коли Богдан крадькома знімав порчу із Раїси, вона здогадалася у чому справа. Між подружжям відбулася відверта розмова і вони, з’ясувавши всі аспекти загадкового конфлікту, порозумілися. Добре, що вчасно вдалося схаменутися...
Порошок, на щастя, виявився звичайним зубним, але без жодних ароматичних добавок. Збиток від чаклунських заходів, не рахуючи гонорару „ясновидцю”, виявився мінімальним: один ляпас плюс нервове збудження Раїси під час походеньок. А користь від відвідування ворожбита, до відома скептиків і маловірів, величезна. Раїса позбулася так своїх ревнивих підозрінь і з повним розумінням поставилася до чоловікових проблем, Богдан, заспокоївшись щодо психіки коханої дружини, повернувся у звичне русло життя.
Справа полягала в тому, що на роботі у Богдана встановили новесенький комп’ютер, у пам’ять якого хтось турботливо заклав неймовірну кількість дуже цікавих ігор. Відірватися від них вчасно і байдуже піти додому чоловікові не завжди було легко. Та й потім, міцно засівши у мозку, не давали йому спокою: до безсоння довели.
Отже, чоловіча сила волі — таке ж ефемерне поняття, як і жіноча логіка...
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.