ДИВАКИ

За чверть століття журналістської та письменницької праці неоднораз таланило на зустрічі з краянами, яких найчастіше називають диваками.
Хоча мені вони зовсім ніякі не диваки. Це швидше всього – особистості, нехай і не всесвітнього масштабу. Одних природа наділила рідкісними фізичними даними, інших – розумовими. Живуть ці люди поміж нас, ніскільки не хизуючись тими рідкісними даними. Живуть собі та ближнім на радість і подивування. Усіх їх уже й важко пригадати. Але допомагають власні архівні нотатники. Буває, погортаєш їх – і знову щиро позаздриш отим дивакам-особистостям. Одні з них, на жаль, уже пішли з цього світу, інші ще топчуть ряст…
Я знав людину в Рівному, яка самотужки, на основі батькових рецептів винайшла ліки від багатьох важких недуг, зокрема, пов»язаних із опорно-руховим апаратом. Цей народний цілитель повернув до нормального життя і мого старшого сина, якому лікарі поставили діагноз: бронхіальна астма. Дитина задихалася щомиті, її кинулися рятувати уколами та пігулками… Після поради цілителя і відповідних процедур син ніби вдруге на світ народився. Тепер він – прекрасний футболіст.
Інший – із приміського села. Він пропускає через своє тіло… електрострум. Ще інший – неабиякий майстер козацької зброї. Багатьом тепер відомий і автомобілебудівник із Корнина, і щоденно босоногий педагог із Володимирця. Пам»ятаю й колишнього військовослужбовця, котрий у кінострічці “Війна і мир” грав одночасно французьких і російських вояк. Доводилося й писати про бабу-чаклунку, про художницю, котра малює власні сни, про найвидатніших не лише в краю “ведмежатника” та фальшивомонетника, оповідача веселих бувальщин та анекдотів, який безперервно може цілий день не вмовкати…
Їх чимало. Про кожного можна документальний роман мережити. До таких належать і рівнянин Олександр Шевчук. Він у звичних домашніх умовах вирощує… метеликів. Уявіть собі, скільки відповідних знань потрібно мати, щоб освоїти це рідкісне ремесло! Далекі подорожі, спілкування з однодумцями – це та інше становить сенс його життя. “Виробничими” ж цехами для метеликового няня слугують балкони власної квартири. Зиму господар використовує саме для вирощування мелеків рідкісних видів. А коли настає пора, коли крилатим вихованцям можна й світові себе показати, він їх випускає на волю…З них він і готує диво-колекції, жаліючи при цьому, що без умертвління метеликів цю неймовірну красу природи зберегти й показати людям на тривалий час немає можливості.
А інший наш герой навчився цілий рік вирощувати в пристосованому під парник приміщенні смачні та екологічно чисті гриби – гливиці, якими смакував не один любитель цього природного делікатесу не лише на Рівненщині.
Якби не такі диваки – світ і справді був би сірішим. І якщо це людське дивацтво спрямоване на добро іншим, значить, про нього слід пам»ятати.
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.