Духовний батько цілительства

1951 року, будучи шістнадцятилітнім відчайдухом, рівнянин Віктор Сірочук встановив рекорд України серед юніорів у метанні диска. Відтоді впродовж десяти років був членом збірної республіки. Напевне, й на думку силачеві не спадало, що через сорок сім літ його, який має справу з дисками… на хребті хворих людей, визнають Духовним батьком цілительства Міжнародної асоціації нетрадиційних методів лікування.
— Духовний батько? — Віктор Сірочук усміхається. — Це вже занадто. У нашому народі батьками-навчителями називають таких собі притоптаних старців із бородами до пояса, при ціпках… Я ж бо ще ого-го: хочете на руках пройдусь?! Або стійку на руках зроблю?! А за те, що ви знаєте мою спортивну біографію, дякую. Було-було… Ще й гирьовим спортом займався. Навіть чемпіоном України став. Трипудову гирю піднімав 26 разів, двопудову — 86. Тепер, коли вже на сьомий десяток повернуло, 32-кілограмове залізяччя підкину над головою ще з півсотні разів. Це так, до слова, — провадить далі господар чи то майстерні художника-різьбяра, чи народної клініки: тут і картини, й різноманітні антикварні речі, десятки унікальних декоративних виробів. Проте найбільше вражають всілякі металеві кульки, рамочки, ланцюжки, свічники — це для цілительської праці.
— Бо ж недовго випало мені на чемпіонських лаврах спочивати та підкови на сценах розгинати ( було й таке!)…
У 1963 році внаслідок однієї необачної «забави» Віктор Сірочук заледве не позбувся ніг. Як мовиться, відняло їх. Хоч і мав тоді можливість поїхати на лікування за кордон, однак подався до знаменитого Касьяна. Не допомогло. Вирушив до села Осової у Дубровицькому районі, бо дізнався, що там одна жіночка ставить на ноги. А вона й порадила пану Віктору: «Повір Божій силі, окрім неї і твого бажання ніхто й ніщо твоїй біді не зарадить…»
І почув у собі колишній гирьовик внутрішній голос: «Ти будеш, неодмінно будеш ходити!» Пригадалися тоді мамині настанови, яка теж була цілителькою, про те, що здоров’я — це рух. У нагоді став кількаметровий гніт до гасової лампи: виготовив із нього «гойдалку», закинув на вербу. Вплівши у «гойдалку» неслухняні ноги, підняв їх над собою. За годину відчув, що поворухнувся палець правої кінцівки. Наступного дня вже міг стати на коліна. Через деякий час пішов до лікаря і сказав: «Ходжу!»
Відтоді й почалося «навколосвітнє книжкове плавання» Віктора Сірочука океанами народної медицини. Стартував із древнього Трипілля, затим дістався до тибетських духовно-цілительських глибин. До речі, про тибетську медицину. Пан Віктор зізнався, що мав щастя перечитати всі 13 томів «Науки. Релігії. Медицини», починаючи з останнього, який називається «Принцеса».
— І вичитав там таке, — каже цілитель. — Якщо захворіла принцеса, то треба їхати на двох баских конях по дорозі до вчителя. Перекладу мовою цілительською: принцеса — це серце, дорога — хребет, баскі коні — нирки, учитель — голова. До чого веду? Буває так. Приходить людина до лікаря: «Болить серце!» Що той робить? Починає лікувати серце. А треба ж з’ясувати, чому воно захворіло. Цю істину довів на братові, коли підвів у нього «двигунчик», себто по-тибетськи «принцеса». Зробив масаж хребта — болячки як не бувало. Ось тоді, певно, й відчув у собі силу.
Віктор Сірочук вважає помилкою, коли хвору людину починають лікувати у лежачому стані. Він усіляко намагається підняти пацієнта, лише тоді, вважає, можна зцілити навіть від найсерйознішої недуги.
— Тут потрібне одне: щоб людина, яка приходить до цілителя, повірила насамперед у Бога, потім — у себе. Недарма ж бо я кожне дійсто починаю з молитви, читаю власні вірші, які мають такі рядки: «Ми — діти сонця, символа Хреста, як дерева в полі, без віри в Бога, без посту, — ось і тому такі замучені та кволі…» Коли спрацьовує свята ниточка віри Господньої між мною і недужою людиною, все має бути гаразд.
І Віктор Сірочук пригадав випадок, коли до нього одна міська жіночка привела семирічну донечку: злоякісна пухлина… Мати запитала, чи можна оперувати.
— А давайте спробуємо без скальпеля, — відповів.
— Дідусю Морозе, — благала дівчинка, — зробіть так, щоб мене не різали.
Виплакався й «Дідусь Мороз» тоді, відвернувшись від малечі, аби не бачила. Прилучив до дійства все: і слово Боже, й енерго- та Суджок-терапії, і саморегуляцію… За сорок днів дівчинку й не пізнати:
— Дідусю Морозе, — стрибнула на руки, — а в мене вже немає того яєчка-пухлинки!
Мати відразу не повірила, однак після відвідин діагностичного центру в Києві щастю всіх не було меж.
Любить мій співрозмовник «купатися» в плюсовій, його мовою, позитивній енергії. Навіть яблук із трьох деревин на своїй дачі не зриває під захмареним небом.
— Ті, що зібрані на сонці, — каже, — цілющим медом пахнуть цілий рік, а то й два. Зірвані ж у негоду — зігниють через місяць.
Прислухаймося ж до цих спостережень володаря дванадцяти дипломів Міжнародної асоціації нетрадиційних методів лікування Віктора Сірочука. Не про яблука ж тільки йдеться.
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.