ЩО ТАКЕ НАТЮРМОРТ

Студентські роки назавжди вкарбовуються у пам’ять непересічністю юності, коли сонце видається яскравішим, небо — блакитнішим, а квіти — пахучішими і барвистішими. Водночас запам’ятовуються вони й неординарними історіями, дивакуватими подіями, смішними епізодами. Про один із них мені, як очевидцю, хочеться повідати читачам.
В одному із вузів Одеси мистецтво викладала енергійна пані Інна, яка вважала свій предмет чи не найголовнішим у всьому навчальному процесі. Вона була вимогливою, але водночас і доброю, співчутливою, щирою. Інна Василівна ніколи не прагнула загнати студента на слизьке, образити чи на заліках або іспитах поставити погану оцінку, хоча неодноразово така поведінка викладачки призводила до того, що вона опинялася у незручному становищі.
Одного разу пані Інна при здачі заліку пішла на експеримент. Він полягав у тому, що всі студенти групи повинні були у присутності усього загалу відповідати на запитання. На думку викладачки, така практика сприяла закріпленню вивченого матеріалу.
Ось дійшла черга відповідати Петру Гузуну. Він на три питання білета відповідав розпливчато, як кажуть, “плавав” і його знання радянського і світового мистецтва можна було оцінити на “трієчку” із великою натяжкою. Але добродушна викладачка вирішила підтримати бідаку і “витягти” на трішки вищий бал за допомогою додаткових запитань:
— Визначіть, будь ласка, жанр натюрморта?
Гузун наполегливо морщив лоба, але відповіді у його яйцеподібній голові ніяк не знаходилося. Після нетривалої паузи розчервонілий хлопець випалив:
— Інно Василівно, а можна я своїми словами скажу ?
Викладачка благодушно згодилася і з аудиторії миттєво прозвучало:
— Это картина закусочного типа! (Викладання велося російською мовою).
Стіни здригнулися від дружного реготу студентів.
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.