ПРИРЕЧЕНИЙ БУТИ ЗДОРОВИМ

Коли у 36-річному віці важка хвороба спини почала прогресувати, а лікарі у розпачі розводили руками, рівнянин Леонід Загайкевич поставив перед собою чітку мету — самостійно знайти шляхи, аби відновити здоров’я. І хоча для цього знадобилося чимало сил і часу, кандидату технічничних наук таки вдалося досягнути бажаного результату…
Ще з дитинства, яке припало на жорстокі воєнні роки, Леонід захоплювався спортом. Першим його тренером і наставником у всьому став старший брат Аскольд, оскільки батько в той час не міг займатися вихованням дітей – з перших днів війни пішов на фронт. Трохи пізніше, уже під час навчання у Мізоцькій школі, що у Здолбунівському районі, Леонід Загайкевич здобув третій спортивний розряд з легкої та важкої атлетики, спортивної гімнастики. Проте найбільше його захоплював бокс. Не полишив займатися спортом і тоді, коли став студентом Київського хіміко-технологічного інституту харчової промисловості. У цьому навчальному закладі він відкрив секцію важкої атлетики, саме в цей час здобував свої численні перемоги. Та будучи студентом-третьокурсником, одного разу під час тренування Леонід отримав травму спини. У заняттях професійним спортом довелося зробити паузу. Вона тривала цілих 42 роки…
У житті на перше місце вийшли інші турботи. Після закінчення інституту поїхав за направленням у Казахстан, де у місті Джамбулі працював на заводі, паралельно був викладачем в інституті. Зайнявся науковою діяльністю і в Україну повернувся уже аспірантом другого курсу. Незабаром захистив дисертацію, а ще за кілька років очолив кафедру нарисної геометрії та інженерної графіки нинішнього Національного університету водного господарства та природокористування.
У 36-річному віці Леоніду Загайкевичу лікарі встановили діагноз важкої хвороби хребта. Місяцями доводилося лежати в лікарні, проте позитивних результатів лікування не давало. Чоловік вирішив самостійно боротися з хворобою. Для цього “перелопатив” гори літератури: придбав Велику медичну енциклопедію, опрацював майже всі підручники медичного та фізкультурного інститутів, посібники з основ нетрадиційної медицини. Такі ґрунтовні дослідження не могли пройти безслідно. Пану Леоніду таки вдалося встановити причину недуги, а відтак, знайти методи її лікування. Як з’ясувалося, у колишнього спортсмена був послаблений м’язевий корсет. Для його укріплення зупинився на двох спортивних снарядах: перекладині та велосипеді. Третім компонентом стала холодна вода – для загартовування нервової системи. Окрім холодного душу, згодом узимку почав пірнати в ополонку. В додачу до цього покинув палити, взагалі відмовився від спиртного та став дотримуватися чіткого режиму дня. Поступово знову почав залучатися до спорту. З того часу Леонід Загайкевич розпочав нове життя.
Втім, у великий спорт повернувся ще не скоро. Лише через 42 роки після вимушеної перерви. Якось він вирішив взяти участь у спортивних змаганнях з важкої атлетики на першість України серед ветеранів-майстрів спорту. І спроба видалася вдалою: відразу виборов четверте місце. Окрім того, виконав міжнародний норматив, що дозволяє брати участь у першості Європи та світу. А вже через два роки став чемпіоном України. Нині в доробку Леоніда Загайкевича – безліч досягнень та перемог у всеукраїнських, європейських та міжнародних змаганнях.
А в період розлуки зі спортом вдалося здійснити ще одну мрію: пан Леонід вступив в Одеський педагогічний інститут на художньо-графічний факультет. Адже малювати любив ще з дитинства. Той же брат Аскольд, навчаючи у воєнні роки малого Леоніда грамоти, змушував копіювати букви. Саме ця методика копіювання, переконаний пан Загайкевич, стала першим поштовхом до захоплення образотворчим мистецтвом. Проте після школи вступати до художнього навчального закладу не став. Вважав, що у той важкий повоєнний час країна більше потребує інженерів, а не художників.
Поміж тим, мрії судилося здійснитися через десятки років. Більше того, після навчання Леонід Загайкевич на базі нинішнього Рівненського державного гуманітарного університету відкрив кафедру образотворчого мистецтва й основ дизайну. При цьому на замовлення Міністерства народної освіти написав першу в Радянському Союзі програму з основ дизайну. Зараз, навчаючи малювати інших, сам також не розлучається з мольбертом. Улюблений жанр майстра – портрет.
Здолавши власні фізичні недуги, пан Леонід не полишив своїх досліджень у галузі медицини. Закінчивши курси при Київському медичному об’єднанні “Оптималіст” та склавши іспити в Українському інституті нетрадиційної медицини, отримав ліцензію міністерства охорони здоров’я на право займатися лікувальною діяльністю з нетрадиційної медицини.
– Там у мене відкрилися можливості діагностування за допомогою рук, – розповідає Леонід Загайкевич. – Руки сприймають інформацію, яка виходить із людського організму у вигляді поколювання, тепла, легкого холоду. З часом я почав розуміти, що вони означають, і визначати хворі органи.
На основі здобутих знань пан Загайкевич вирішив надавати послуги населенню. За це брав певну плату. Але, як зізнається зараз, у той час почав почуватися гірше. Усвідомив, що не повністю вник у суть цих речей, тому перестав практикувати. Проте люди й до сьогодні звертаються за допомогою – відмовити не може. Але грошей за послуги не бере. Просить лише пацієнта на аркуші описати свої відчуття під час процедури.
Пан Леонід переконаний, що ці його здібності мають генетичне походження. Адже його прадід Микола Задорожний був відомим лікарем у всій Київській губернії. Його називали лікарем від Бога, а прожив чоловік, як стверджують рідні, аж 127 років!
Сьогодні Леонід Загайкевич переконаний, що хворобам простіше запобігти, аніж їх лікувати. Адже здоров’я людини залежить від її власного бажання та Божої волі. Тому він навчає людей аналізувати свої вчинки, правильно думати, ставитися до життя, правильно харчуватися та підтримувати здоровий спосіб життя – у цьому запорука успіху кожного.
Марина ДАНИЛЮК,
Рівне.