Змалку Леоніда Кудака полонив спорт. Відтак із 3-го класу почав займатися класичною боротьбою в Анатолія Каховського. Згодом вдосконалював борцівське мистецтво у Володимира Царкова. Скількома пудами поту зволожив мати спортзалу Млинівської ДЮСШ? – не виміряти. Але труд спортивний дав результати: Леонід став кандидатом у майстри спорту з класичної і вільної боротьби, а до того ж — першорозрядником із самбо. Та й на дзюдоїстському татамі доводилося боротися. Дев’ять разів Леонід брав участь у чемпіонатах України з класичної боротьби, три роки був абсолютним чемпіоном Рівненщини із цього виду спорту.
Які колективи лишень йому не доводилося представляти на турнірах різного рангу! Як правило, виступав у ролі ”підстави”. Хлопчаком небезуспішно боровся із дужими чоловіками, коли досяг повноліття, то змагався із юніорами. На щастя, ніхто ніколи не наводив довідок про борця із Млинова, бо всюди Леоніда знали як спортсмена-відчайдуха.
Після служби в армії тренував юнаків у секції боротьби технікуму ветеринарної медицини. Згодом виробничі і сімейні клопоти, як кажуть, поставили хрест на боротьбі, лишивши на згадку міцну статуру та каскад прийомів у пам’яті. Але спортивний дух не вивітрився із душі Леоніда: він захопився мотоспортом, стрільбою. І у цих видах спорту досяг рівня кандидата у майстри спорту. Зрештою, вік та життєві клопоти брали своє, і для активних занять спортом уже не вистачало ні часу, ні молодечого завзяття і спритності. Захоплення полюванням і автолюбительство стало своєрідним виходом зі спортивного глухого кута. А ще турнік біля хати, важкі гантелі та щоденна купіль у водоймищі за будь-якої погоди – невід’ємний життєвий атрибут колишнього спортсмена і теперішнього фізкультурника, бо це – на все життя…
ВДАВСЯ
У ДІДУСЯ МЕФОДІЯ
Кілька років Леонід Кудак працював водієм ”дев’ятки” у редакції газети ”Гомін”. І навіть не треба було бути надпильним, щоб не зауважити: за що не візьметься – усе доведе до ладу.
Урешті, уже років п’ять, як ходимо із Леонідом різними виробничими стежинами, але життєві дороги постійно перетинаються. Якось завітав у гості до ровесника і був здивований до краю: за райцентрівськими мірками у господарстві Леоніда можна налагоджувати технологічний цикл промислового виробництва. У нього багата на всіляке технічне причандалля майстерня: токарний верстат, циркулярка, млин, кузня. Причому, чимало із цього обладнання він змонтував власними руками. Якщо додати, що млинівський самородок ще й автомобіліст, фахівець із ремонту холодильників, уміє лагодити радіотелеапаратуру, електрик, володіє комп’ютером, то цілком справедливо можна стверджувати, що на вулиці Горького у райцентрі мешкає людина-універсал.
Звісно, ніякого виробничого циклу пан Леонід не налагодив, зате для сусідів він – палочка-виручалочка. Змолоти, виточити, нарізати різьбу, заварити, відремонтувати чи відреставрувати якусь деталь або виріб, одержати консультацію з автосправи – це до пана Леоніда.
Поцікавився у колеги, якими генетичними викрутасами дався йому такий дар чи талант. Леонід не тільки припускає, а переконаний, що ота універсальність – від дідуся Мефодія Кудака. Батьків батько мав велику клуню, сіялку, віялку, дві пари коней, тож до нього у свій час зверталися люди ледь не з усієї округи. Ну, а внук – весь у дідуся, бо крім хазяйської жилки неабияк ”волоче” у техніці…
ГЕНЕРАЛ
ОГОЛОСИВ ВІДПУСТКУ
Втім, крім техніки у Леоніда Кудака є багато захоплень. У нього велика і багата бібліотека, яку вкомплектував не заради фальшивих модних віянь, а за велінням власного серця. Відверто кажучи, подекуди через оту книжну пристрасть бібліофіл вів дискусії із рідними, бо не завжди спокійно сприймали його захоплення, яке обходиться у чималу копійку. Але йому вистачало мудрості ”гасити” оті спалахи непорозумінь і переводити у дискусії на чисто літературні теми. Відтак прочитана усією сім’єю книга ставала епіцентром хатньої полеміки. І хоча часто кожен залишався зі своєю думкою, але кожен збагачувався міркуваннями інших членів сім’ї, які згодом перемелював у душі…
Під час служби в армії в окремому радіотехнічному батальйоні спеціального призначення Леонід Кудак брав участь у військових навчаннях у Казахстані. Під час бойових стрільб молодий оператор замість летючої мішені видав на командирський планшет координати вертольота, завдання якого було знищити мішень, якщо вона не вражена пусковою установкою. Тоді сержант Леонід Кудак випадково угледів помилку і за кілька секунд змінив координати, відвівши таким чином трагедію. Командуючий Центральною групою військ прилетів у Чехію, де млинівчанин служив, щоб власноручно вручити надпильному вояку документи на десятиденну відпустку. А ще Леоніда сфотографували біля прапора військової частини. Майже три з половиною десятиліття минуло від тих славних днів, а колишній ракетник-спецпризначенець мріє зустрітися з вертолітниками, яким, власне, врятував життя. Чи судилося побачитися з ними – покаже час.
Останніми роками Леоніду Кудаку додався ще один родинний клопіт: він розшукує дядька Петра Стрельбицького, який розчинився у збуреному світі незадовго до Великої Вітчизняної війни і відтоді, як кажуть, ні слуху, ні духу. Після кількох безрезультатних запитів-публікацій у регіональних виданнях пан Леонід звернувся у Москву на передачу ”Жди меня” і в її український філіал ”Чекай на мене” у Києві. Мама пана Леоніда, пані Марія ось уже майже сімдесят літ виглядає брата Петра з усіх-усюд. Хтозна: можливо, вищезгадані телепередачі подарують родині бодай надію на зустріч із братом і дядьком чи його нащадками…
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.
