У ПОЛОНІ БАЙДУЖОСТІ Лист до громадянина Н.

Одного недільного дня о 21 годині майже на автобусно-тролейбусній зупинці у Рівному кілька нетверезих злочинців зґвалтували 20-річну студентку. Подія сама по собі не рідкісна. Адже, згідно зі статистикою, в Україні щодоби скоюється 5 згвалтувань. Дивує інше: злочин на автобусній зупинці можна було відвернути. Неподалік місця, де розігралася трагедія, знаходилося чимало людей. Однак імен цих громадян немає у списках свідків. Цей лист адресований тим, хто не відгукнувся на волання про допомогу. Ми не знаємо, хто вони, але їхня моральна вина від цього не стає меншою…
Громадянин Н. – особа узагальнена, збірна, хоча й без конкретного імені і не зафіксована у матеріалах слідства. Н. – це кремезний чоловік із «дипломатом», який стояв поруч із дівчиною, але навіть не повернувся, коли вона просила допомоги. Знизав плечима й байдуже подумав: «Якщо ці хлопці поводяться так безсовісно, то їм дали привід. Сама винна…»
Н. – це хлопець із дівчиною, які закохано трималися за руки й не зупинилися, бо вирішили: «із нами нічого такого брудного і грубого не станеться. Ми знайшли своє єдине кохання, яке підносить, очищає, облагороджує, окрилює. Тож нехай крила залишаються білими, спогади про цей вечір - незайманими…» Але вони могли викликати міліцію.
Н. — це подружжя, яке відходило від зупинки, де все більше нахабніли злочинці. Між ними відбулась розмова. Чоловік поривався втрутитися, прикрикнути на розгнузданих шмаркачів, які оточили незнайому дівчину. Адже їм лише років по 17-20! «І що з того, що в сини годяться, — шепотіла дружина, міцно вчепившись в його руку. — Наш син такаго б не робив. А ці хулігани з тих, які ножа витягнуть, не замислившись.» Чоловік повагався, але назад не повернувся.
Адресований цей лист і водіям кількох автомобілів, які не зупинилися, коли напівжива від болю, жаху, образи і принижень дівчина намагалася «голосувати» на порожній вулиці. Вони бачили кров, сліди побоїв, але мчали далі, обляпавши її брудною водою з калюжі…
Через півгодини , відійшовши від зупинки, ви, громадянине Н. у великій кількості осіб, навмисне забули про те, що бачили. Можливо, спокійно пили каву у сімейному колі, дивилися телевізор, розмірковували про мораль ХХІ століття, й гадки не маючи, що найстрашніше зло зосереджене саме у вас. У тому, хто завтра статечно вирушить на роботу і вульгарно розповість колегам: «А вчора я бачив таку картину!» І змалює перелякане, перекошене відчаєм обличчя дівчини.
Ви не бачили того обличчя через кілька годин після того, як повернулися до нього спиною. Ви не бачили його потім, коли дівчина намагалася вкоротити собі віку... Ви не бачите зараз, коли вона знаходиться в лікарні, і медпрацівники, які багато бачили на своєму віку, опускають очі перед її горем і роблять неймовірне, аби хоч на мить позбавити її болю фізичного і душевного…
А якби ви його й бачили? Хтозна, чи не пішли б знову своєю дорогою?! Адже перший крок тоді на зупинці, геть від крику, далі від відповідальності, був першим кроком до морального падіння. До вашого падіння як особистості.
— То й що? — розгніваєтесь ви, громадянине Н. — Ті хулігани – ось хто заслужив покарання!
Так, вони покарані. І покарані суворо. А ви, Н.? Будете жити спокійно? Повноправно? Без турбот? Тому що ваша боягузлива поведінка не класифікується чинним законодавством як злочин.
Для вас, громадянине Н., припудреного чи битого життям, головне – бути від гріха подалі, аби зберегти дорогоцінний спокій. А сина вашого й брата по духу порожнеча душевна, яка підхльостується «дурною молодістю», штовхає на злочин. Грубий, тваринний. Наче дві крайності – два типи людей сходяться. Їх об’єднує найстрашніше: байдужість.
Ви скажете, що в школі старанно писали твори за високоморальними книгами. І тепер ви подаєте жінці пальто, розпатякуєте про кохання, засуджуєте грубість, хамство, насильство… Ваше обивательство добре замасковане зовнішнім блиском, пишномовністю, ерудицією.
Справжнє ваше обличчя з’являється в огидності дезертирства громадянського і морального. І це не випадковий збіг обставин. У вас, байдужий громадянине Н., з мовчазної згоди якого звершуються злочини, ніколи не було й ідеалів чи, бодай, життєвих принципів. Благородство, мужність – для вас порожнє місце. І тому ви не вчите цього вашого сина, молодшого друга. А де ж гарантія, що одного разу ви самі не станете його жертвою? Байдужість породжує зло. Вона його і пожне.
Прочитавши цей лист, ви ,громадянине Н., заперечите:
— Для людини природне почуття страху. Це – інстинкт самозбереження.
Маєте рацію, страшно вступати в поєдинок з п’яними гульвісами, які готові на все. І страшно матері відпускати на таку справу свого сина, нареченій – коханого , дружині – чоловіка. Але мужність народжується у подоланні.
Правоохоронці можуть розповісти багато випадків, коли повз злочин люди не проходили байдуже, як ви. Коли завдяки мужності сторонніх людей його було відвернуто. І ніхто з них не вважав себе героєм. Може, ви кожного дня їдете з ним у тролейбусі чи «маршрутці». Але наскільки вищі за вас у моральному відношенні ці люди, які свій благородний вчинок, певно, забули так само швидко, як ви своє боягузтво.
Є малодушні люди. До них належите й ви, громадянине Н. І якщо зграя знахабнілих підлітків проходить вулицею, ламаючи дерева, перекидаючи урни, ображаючи перехожих, то вони такі «сміливі» з вашої вини, від усвідомлення вашого страху та безпорадності. Якщо нахабний покидьок ображає стару людину, то він це робить, розраховуючи на вашу підтримку. Якщо хтось, спокушений крупною купюрою, грабує серед білого дня, він упевнений у тому, що ви відведете очі…
Ростислав ВАРЖЕЛЬ,
Рівне.