Вимолила в бога дитину

Життя — не безхмарне, на його шляху трапляється всяке. Але душу незамуленою зберегти необхідно. Бо коли не випало легкої долі, то не так уже й складно оступитись, зламатись, вдаритись у зневіру. Герої моєї розповіді вистояли, з кожним днем, місяцем, роком випробувань переконувались: існує якась невидима нитка, що протягнулась від них до Небес, не дає розслабитись, не дозволяє зневіритись. Молились ревно Всевишньому, аби дав сил, терпіння, допоміг пройти труднощі — були впевнені, що він почує своїх вірників. І не помилились у сподіваннях.
Наталя хотіла пізнати радість материнства. Маючи за приклад неньку, яка народила й виховала трійко дітей, змалку мріяла виконати велике покликання, начертане їй зверху. Кмітлива сільська дівчина не боялася випробувань, що чекали її в майбутньому, та не думала, що доведеться витримати таке. З відстані часу тепер знає: в грішній душі не проросте свята любов, а людина мусить пам’ятати всі дороги, якими водив її Господь, довідуючись, що в неї на серці закарбувалось.
Обрала чорнявка з підкарпатського села авторитетну в жіночому середовищі професію — закінчила Всеукраїнські курси з крою та моделювання у Львові. Будучи третьокурсницею, на одній з вечірок познайомилась із будівельником Віталієм. Випадкова зустріч переросла в щиру приязнь, що привела до вірного кохання.
Одружившись, молодята перебралися на батьківщину чоловіка. Бабуся, котра виїхала в США, подарувала внуку двокімнатну «хрущовку» в багатоповерхівці гарного району міста. Молода дружина працевлаштувалась. З часом почали думати про потомство. Не раз говорила, що готова ради дитини навіть кар’єрою модистки пожертвувати, не жаліти часу й старань, аби в квартирі залунав життєрадісний сміх малечі.
Та провісник родинного щастя — щедрий лелека — чомусь обминав затишне гніздечко Іващуків. Спершу молодята не тривожились, та пізніше почало закрадатися занепокоєння. А тут ще й «всезнаючі» сусіди підливали масла у вогонь, цікавились чим не слід, ставили за приклад сім’ю, де дружина родила, немов насіння лузала, хоч дітлахам і не могла дати ради. Та й ненька, приїжджаючи в гості, насамперед кидала запитальний погляд на фігуру дочки, опускала очі, сумно зітхала. Навіть небагатослівний батько якось запитав: «Скоро порадуєш нащадком?»
Паленіла Наталя, відбивалася жартами, намагалась перевести розмову на інше. А вночі подушка мокла від сліз, а голову не полишали думки: «За віщо мені таке випробовування? Чому Всевишній обділив ласкою нашу сім’ю?» Медпрацівники довго не могли встановити діагноз — «Синдром Штейна-Левентеля», що є наслідком негативного впливу навколишнього середовища, зокрема радіації. Де тільки і чим тільки не лікувалася, чимало коштів витратили Іващуки, платили за традиційну та нетрадиційну медицину. У Радивилові лягла на операційний стіл. Їздила в клініки Ужгорода та Львова. Медичні світила обнадіювали, мовляв, не все ще втрачено. Старенький професор в обласному центрі Закарпаття виніс вердикт: «Якщо через рік не буде позитивного результату, тоді хіба що на чудо чи на Божу поміч можна буде сподіватись.»
Ретельно дотримувались порад лікарів, та все даремно. Якось у записнику натрапила на адресу гінеколога з Млинова, учениці ужгородського професора Валентини Стрільчук. Чула, що та ніби має власну методику боротьби з безпліддям. Вагалась, чи звертатись у сусідній район, боячись чергової невдачі. Брати і сестри з громади Євангельських Християн-Баптистів підтримували, не давали загаснути надії, молились, аби нитка між Іващуками та Небесами не рвалась, а ставала ще міцнішою, а Всевишній змилостививсь і послав стражденним дитинку.
До рішучого кроку пані Наталію спонукало провидіння. Наснилось їй, ніби мала розмову з білобородим старцем, вклякнувши на коліна перед диваном, де він лежав, у сльозах повідала про свою біду та мрію. Дідусь поклав легку, як пір’їна, руку на голову ридаючої, заспокоїв: «А ти поїдь у Млинів — то останній шанс твій. Не сумуй, буде в тебе дитина, і не одна!»
Досвідчена В. Стрільчук ретельно обстежила нову пацієнтку, призначила піврічний курс лікування. І вперше жінка не виконала призначень: через два місяці відчула те, заради чого прийшла на цей світ. Мучилась шість літ. Бог таки прислухавсь до волань зболеної жінки, винагородив подружжя за терпіння, силу волі, сподівання! Після відвідання кабінету УЗД, коли підтвердилась довгоочікувана звістка, поділилась радістю з чоловіком. Валерій не лише розгубивсь, але й … не повірив. Бо вже подумав, що доведеться усиновити чужу дитину, якщо немає своєї. Невже більше не доведеться заздрісно проводжати на вулицях поглядом щасливих матерів, невже буде продовження їхнього роду, їхньої любові?
Вагітна лягла на обстеження, а потім на збереження в міську лікарню матері й дитини. І от настав день (точніше ніч), коли чоловік відвіз дружину в пологовий будинок. Тут породіллі довелося пережити ще одне потрясіння: одна з медпрацівниць налякала, ніби в плоду відсутнє серцебиття. Потім вдались до кесаревого розтину, і на світ божий з’явився здоровий малюк вагою 3,6 кілограма і ростом 50 сантиметрів.
— Тапер я з радістю думаю про майбутнє і згадую про минуле, як про страшний сон, — каже щаслива матір, пригортаючи до себе чорноокого Павлика. — Ми ні на хвилину не забуваємо, що синок — то Боже благословення! Щасливі з чоловіком, бо хотіли бути щасливими, дочекались довгожданої радості.
Шість років нелегких чекань — і півтора року тріумфу. Не одну годину пані Наталія та її коханий провели у ревних молитвах, благаючи Всевишнього про заступництво. Дати життя малюкові було найбільшою їх мрією. А дружина була готова на будь-яке лікування, аби ця мрія здійснилася. Дивлюсь на молоду жінку, яка розцвіла материнським щастям, бачу на її обличчі не просто ніжну усмішку, а сонце. Задля цього варто було боротись із недугою, вірити, задля цього варто було жити!
Завжди спокійна, лагідна, самою природою призначена для ролі люблячої матері й коханої дружини. Тому хлопчик і росте здоровим, радує всіх своєю безпосередністю, спрагло відкриває для себе багатий світ. І що в порівнянні з цим сьогоденні клопоти? У Віталія руки золоті, та йому добре доводиться крутитись на «дядькобуді», аби, заробити для сім’ї. Пані Наталю несправедливо розрахували з фірми перед декретною відпусткою. Павлик «не вклавсь» у терміни, аби матуся отримала 8500 гривень державної допомоги. У дитячий садок його не здадуть, бо місця там «не замовили». Півторарічний малюк — потішний розумник. Іващуки хочуть «купити» сестричку Павликові. Сподіваються, що місця в їх люблячих серцях вистачить і для маленької щебетухи. Отож, хай збудеться передбачення провидця-старця!
Василь ЯНОШІ,
Дубно.