Чикатило—Онопрієнко — 53:52

Свій перший злочин Анатолій Онопрієнко скоїв у 1989 році, тобто, коли на волі перебував і Андрій Чикатило. Але якщо ростовський серійний вбивця вбивав в основному дітей, то фізично загартований житомирянин не гребував ніким, вбиваючи як дітей, так і дорослих чоловіків. Анатолію Онопрієнку не вистачило лише однієї жертви, щоб прирівнятися до свого попередника за числом вбитих. Їх у нього 52, тобто на одну менше ніж у Чикатила.
Майбутній вбивця народився у місті Малин Житомирської області. Його дитинство проходило зовсім не так як у хирлявого Чикатила. Анатолій міг постояти за себе. В 6 років померла його мати, а батько, одружившись вдруге, виїхав до Росії, а малого Толика виховувала бабуся, а згодом, коли та стала немічною, віддала до дитбудинку. Згодом старший брат влаштував його на навчання до Морського училища в Херсоні. Особисте життя не вдалося і хоч у нього народився син, сім’я невдовзі розпалася.
Бачачи, що трудом і потом багато не заробиш, він став на стежку вбивств. Онпрієнко вбивав без жалю. Так член оперативно-слідчої групи, яка займалася розшуками «серійника» згадав, коли вони зайшли до одного будинків у місті Малин, де «погосподарював» маніяк, то вжахнувся: на підлозі лежали трупи цілої сім’ї — братика і сестрички 6 та 8 років, яким кровожерливий вбивця розсік голови сокирами, а поруч лежав труп їхнього батька, з яким Онопрієнко разом ріс у дитбудинку. Коли його вже спіймали у 1996 році оперативник запитав його, навіщо він вбив ще й дітей. На що той пояснив: « Я вбив батьків, навіщо ж дітей по світу сиротами пускати?»
Онопрієнко на відміну від Чикатила не знайомився із жертвами на вулиці. Він, вбиваючи, грабував їхні оселі. В основному вибирав багаті домівки на окраїнах сіл. Розбивав вікно і коли господар вибігав у двір подивитися, хто там хуліганить — стріляв упритул, в основному в обличчя. Слідчим він розповідав, що прораховував поки за чоловіком вискочить дружина, він встигне перезарядити зброю і вистрелити в неї. Після цього заходив у будинок і грабував, а якщо в хаті були діти їх також не жалів, холоднокровно вбиваючи. До речі, і в нас, на Рівненщині ця людина, у якої «руки по лікоть у крові», скоїла страшний злочин. Тут була вбита ціла сім’я поляків і тоді за підозрою у вбивстві затримали чоловіка та жінку, вся провина яких полягала у тому, що вони були наркоманами. Цього виявилося достатньо, щоб міліціонери змусили їх зізнатися у тому, що вони не робили. Через це один з них наклав на себе руки в камері, а інша померла у лікарні. Родичі Онопрієнка згадували, як він реагував на похорон сім’ї у Братковичах, який показували по телебаченню. Тоді він «співчував» їм, мовляв, який же нелюд міг позбавити життя дітей.
Але 7 років суцільних вбивств Онопрієнка закінчилися. У 1996 році його спіймали. А через три роки 31 березня 1999 року суддя Житомирського апеляційного суду Дмитро Липський засудив Онопрієнка до вищої міри покарання — розстрілу. Але Конституційний суд у грудні цього ж року увів мораторій на смертну кару і вирок замінили на довічне ув’язнення.
На суді Онопрієнко говорив, що вбивства він скоював, бо чув голос згори, який наказував йому позбавити життя 360!!! людей. І як добре, що число жертв не досягло цієї страшної цифри...
Зараз найжорстокіший вбивця в історії країни відбуває покарання у Житомирській в’язниці № 8. Він перебуває в одиночній камері, хоча всі довічники сидять по двоє . В кутку у нього стоїть кольоровий телевізор «Томпсон», який йому подарував фонд «Відродження». Онпрієнко кинувся з головою в релігію: читає біблію та море іншої літератури. Йому ніхто не пише, не носить передач. Чотири рази на рік довічний увязнений має право подзвонити. Онопрієнко цим правом так і не скористався та і йому за 10 років так ніхто і не зателефонував...
Доктор юридичних наук Анатолій Тузов розповідає, що психічна програма маніяків нагадує зіпсовану патефонну пластинку, коли весь час повторюються одні й ті ж слова, одна й та ж мелодія. У маніяків повторюються антигромадські, злочинні дії. Суб’єкти зі «зруйнованою програмою» відчувають нестримний потяг знову і знову коїти «витончені» злочини, в процесі яких вони одержують задоволення від повільної смерті, агонії жертви, розтину тіла, гвалтування вагітних, запаху, вигляду крові. Офіційна наука не може пояснити причини цих збочень. Тому оцінка психіатрами психічного стану маніяків суперечлива, передбачені законом міри покарання у таких випадках є неефективними.