bank-ua.com
Рівне:

Тут кували мечі харалужні

Особливий погляд 06-січ, 14:009 prov 4054 0
Працюючи вчителем Корецької ЗОШ №3, я тривалий час керував історико-краєзнавчим гуртком „Хочу все знати”. Майже три роки гуртківці-старшокласники ретельно обстежували північні села району, цікавилися добуванням болотної руди, виплавлянням сталі у нашому краї в ХІ-ХІІ століттях. Зібраний і опрацьований ними матеріал справді багатющий, бо спирається на археологічні, етнографічні, географічні, літературні та наукові дані.
Село Харалуг так і манить своєю загадковістю. Перша писемна згадка про нього зафіксована в акті від 1623 року, коли „Харлукче” належало князю Карлові Корецькому і разом з „Большим Хручим” і Коловертами перейшло у заклад за 11700 польських злотих дворянці Павловичівні.
Маємо кілька версій стосовно походження дивної назви. Місцеві жителі твердять, що „харалуг” – це „хороший луг”, тобто „багатий” (травами, лісом). Мовознавці у слові „харлукча” виділяють основу „харлукт”, що характеризує місцевість з бідними ґрунтами, лісоболотяну.
Місцевість біля річки Вороб’ївки, що віками тече повз село, справді з густо зарослим лісом, а вона пробивалася через луки, де і добували болотяну руду. Тому розуміємо, чому наші пращури назвали поселення словом „Харалуг”, що згадується ще у всесвітньо відомому літературному творі „Слово о полку Ігоревім...”. Шість разів у поемі зустрічаємо іменник „харалуг” і прикметник „харалужний” для характеристики мечів, списів, бойових щитів. Академік Дмитро Лихачов, розшифровуючи ці назви, висловлює здогад, що вони найімовірніше означають „булат”, „булатний” (стосовно „сталі”), хоч походження цих слів, мовляв, залишається неясним. Але дослідник, інженер-металург Дмитро Кулинич термін „харалужний” трактує так: тюрксько-монгольське слово „кара” („хара”) означає „чорний”, а слов’янське „луда” – „плащ” („покривало”). Отже, „харалужний” не що інше, як „чорно лужний”, „воронений”.
Але де в нашій місцині взялося тюркське слово, і чи могли дійсно в нашому регіоні добувати залізну руду, аби кувати першокласні мечі? Львівські історики довели, що навколо Харалуга у древні часи були поклади високоякісних болотних руд, існували всі умови для виробництва заліза і сталі. На це вказують залишки шлаків (відносяться до різних епох), фрагменти керамічних сопел для плавки заліза, сліди давніх штолень. Спектральний аналіз цієї руди підтвердив наявність у її складі марганцю, титану, кобальту, нікелю, що дозволяло виплавляти високоякісну сталь для воронених мечів, списів.
Цікавим є висновок волинського дослідника-краєзнавця Володимира Світящука: десь на початку минулого тисячоліття Тмутараканське князівство завоював Київ. А сусідами у тмутараканців біли калмики. Для русичів усі полонені степовики були „купчаками”. Частина полону потрапила у наші краї. Можливо, тому котрийсь із володарів Дорогобузького удільного князівства (місто вперше згадується у 1084 році) відзначився у поході до Ставропілля. До речі, під назвою „кипчаків” відомі й половці ще з VІІІ століття (у Західній Європі їх знали як „куманів” („команів”), в Надчорномор’ї вони з’явилися значно пізніше. Їх „проковтнули” татари, і лише окремі назви поселень засвідчують „їх” місце на історичній арені (Половці, Половецьке, Половець, Половщина) .
Та повернімось до нашої теми. Позаяк залізоробний промисел належав Дорогобузькому князівству, то кипчаків поселили у його володіннях. Сусіднє з Харалугом село зветься Топча. Чи це не змінене слово „копча” (від „кипчак”) ? Чоловіки копали на луках, під керівництвом місцевих рудокопів, потрібну сировину, сушили її в невеликих купах. Степовики потерпали від постійної вологи, полчищ кровожерних комах, недуг. Не раз у бідолах виривалось виболене: „Харальна харалуг”, тобто „Будь проклятий, залізний луг”. Чи не звідси пішло „харалужники”, що і зараз означає „змучені непосильною працею ізгої”? Отак поєднання калмицького „харагна” (чи „хара”) і слов’янського „луг” дало назву урочищу, а пізніше й самому селу.
Учнів зацікавили незвичні прізвища, що побутують у цій місцині. Ось „Мамай” – чи не нащадок знатного роду степових татар, а „Темнюк” нагадує про командира підрозділу їх війська; пращуром „Буняка”, можливо, був князь половецький Боняк; „Кіма” сам про себе говорить як про половчанина. Відгомоном отих далеких часів є також прізвища „Момоти”, „Довмати”, „Туровичі”, „Пашуки”.
Документально засвідчено, що навіть у середині ХІХ століття в селах Рівненського повіту добували 1300 возів залізної руди. Можливо, у районі є ще села, що мали до цього відношення? Так, сусідня з Харалугом Залізниця. Сліди, що вказують на добування тут цього металу, знайдете і зараз. Учні виявили „жужіль” – продукт відходів болотної руди після її плавлення – також на місці колишніх домниць у селах Коловерти, Мала Совпа, Устя. Біля села Колодіївка юні краєзнавці зафіксували дуже змінений після рудокопання рельєф (знято шар землі на глибину від 0,5 до 7 метрів), залишки фундаментів домниць, водяного млина, у двох місцях – кузні. Ще одним підтвердженням на користь того, що в Корецькому районі у давні часи був такий промисел, є виразні топонімічні назви. Так, урочище біля села Березівки зветься „Жужелиця”, а біля села Щекичина – „Залізне поле”, в селах Устя та Щекичин маємо урочища „Рудки”.
Зацікавило школярів і таке. Колись Колодіївка звалась „Велика Харуча” (згадайте акт від 1623 року), а Березівка – Малою Харучею. Може, назви якимось чином „виходять” на уже відомий нам Харалуг? Отже, болотна руда, залишки штолень на місці її добування, древні шлаки після кузень, де кувались знамениті мечі харалужні, унікальні назви місцевостей, незвичні прізвища, „сліди” в художній літературі – то все не випадковість, а певна закономірність, коли один факт доповнює, підсилює інший. Це дає підстави стверджувати: згадані вище села вже існували на початку другого тисячоліття, а на території теперішніх сіл Харалуг, Залізниця, Топча, Коловерти, Устя, Колодіївка, Мала Совпа, Березівка, Щекичин уже тоді добували залізну руду, плавили із неї сталь, виготовляли знану в цілому світі зброю.
Так, багато незвіданого ще таїть рідна земля. Корецькі школярі започаткували добру справу. Її треба продовжити хоча б тому, що з кожним роком таки втрачаємо щось із минулого (а отже, і майбутнього). А цього не можна допускати.
Василь ЯНОШІ,
Корець.
Похожие новости
Створення та просування сайтів Сайт безкоштовних оголошень Пакети з логотипом

Соц. мережі
Календар
«    Жовтень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 
Вгору