Шукачі бурштину нищать природу заповідника

Наша газета уже повідомляла про кримінальну справу, яку порушили представники Рівненської обласної прокуратури проти директора Рівненського природного заповідника Василя Бачука. У провину йому ставлять відсутність належної охорони території заповідника від незаконного видобутку бурштину, звинувачуючи його у службовому недбальстві. Директорові загрожує два роки виправних робіт, або позбавлення волі.
Сам же Василь Бачук свою вину заперечує, пояснюючи, що людей, які у нього працюють, елементарно не вистачає, аби організувати належну охорону. Наразі, на одного лісника припадає аж 781 гектар території, що потрібно охороняти. То чи міг директор заповідника, який вперше зіткнувся з подібною проблемою, якось протистояти добре організованим та озброєним правопорушникам?
Геолог Рівненської геологічної експедиції Сергій Курепа переконаний, що в усьому винна недосконала законодавча база держави, а працівники заповідника самостійно щось вдіяти неспроможні:
— Україна – єдина держава, де бурштин вважається дорогоцінним каменем. Надали цьому каменеві таке значення задля того, щоб монополізувати його видобуток. Бурштин залягає в землі нерівномірно – невеликими лінзами. Законним способом (кар’єрним методом) видобування бурштину-сирцю з надр займається ДП”Укрбурштин” у Клесівському родовищі. Однак кар’єрний спосіб є не надто ефективним. Вже зараз більшу частку цього каменю незаконно видобувають старателі з місцевого населення. На жаль, вони мають міцні зв’язки не лише з місцевою владою, але й зі столичними високопосадовцями. Діють старателі двома методами – шурфуванням або гідропомповим методом, у залежності від глибини залягання порід.
Два роки тому старателі дійшли до меж заповідника. Деякий час лісничі не дозволяли порушникам перетнути кордон, але зловмисники відчули „запах” великих грошей і зупинити їх було вже неможливо. Ще тоді один зі старателів розповідав, що на території заповідника прогнозовано є великі відкладення бурштину, й вони обов’язково туди доберуться. На жаль, так, врешті, воно й сталося. Примітивні точкові методи роботи старателів дозволяють одразу охопити велику територію. Зараз порушники закону знайшли таку лінзу, яка їх цілком задовольняє. На території заповідника для них створені майже ідеальні умови для незаконної праці: територія віддалена від населених пунктів та доріг, що дозволяє не бути поміченим, і гальмує реакцію міліції. Мотопомпу, якою й ведеться видобуток, старателі збирають за одну годину, й майже завжди встигають втекти в разі небезпеки. Крім того, поблизу місць незаконного видобутку вистачає води, а це теж дуже важливо для роботи, якщо глибина залягання бурштину невелика. В таких умовах старателі можуть працювати цілодобово. Був випадок, коли на ділянці Пугач, суміжній з заповідником, впродовж місяця щодня працювало до 50 чоловік. У них була власна озброєна охорона. Велося цілодобове чергування. Що в такому випадку можуть вдіяти кілька лісничих, хай і зі зброєю? У разі викриття помповики платять великі кошти, аби їх не чіпали. Якщо таким способом людей переконати не вдається – у хід ідуть шантаж, погрози.
На мій погляд, вини працівників заповідника тут немає. Чому карають саме їх, а не старателів? Люди опинилися в умовах, коли держава їх не захищає, а тиск з боку злочинців чиниться надзвичайно потужний.
Правоохоронці уже втратили час, коли старателів ще можна було відігнати. Зараз злочинці зрозуміли, які великі гроші можна заробити цим незаконним шляхом, і зупинити їх буде дуже важко. Що робити? Потрібно створювати добре озброєні групи охорони, які б мали зв’язок з групами швидкого реагування. Обходити території необхідно постійно, адже злочинці за одну ніч можуть розпомпувати дуже велику ділянку землі. З іншого боку, урядовці повинні посилити кримінальну відповідальність за видобуток сонячного каміння. Зараз за це платять лише штрафи, що не перевищують навіть тисячі гривень.
Незаконний видобуток бурштину – це високоорганізований процес, який має прикриття у владних структурах. Тому дуже дивно, що держава, не створивши належних умов для захисту природи, винними у ситуації зробила людей, котрі використовують усі можливості для охорони заповідника, але є безсилими.
Павло ДУТКО,
Сарни.