Бджоляр у підряснику

Парафія дісталась отцю Івану запущена. Той, хто не був у Свято-Різдво-Богородицькому храмі якихось десять-дванадцять років, не впізнає його. Впорядковане подвір’я, “ожила” дзвіниця, відремонтували церкву. Зумів молодий священнослужитель організувати прихожан на добрі справи.
Зрозуміло, що найголовнішим покликанням вбачає відправну службу. Сюди йдуть, аби очиститися від гріховної скверни буднів, отримати заряд духовності. Тому ретельно виконує треби, сіючи добро і злагоду серед мирян, які стали близькими, діляться помислами. Забулись конфлікти, котрі колись роздирали церковну громаду. А ще знаходить час, аби займатися музикою. Як не важко було, та «стягнулись» на піаніно, тому сини Андрій , Назар, донька Зоряна мають змогу відвідувати школу мистецтв. Глава родини — учасник відомого в регіоні хору дубенських церковнослужителів. Ще одне хобі отця Івана – пасічництво. Починав із одного вулика (нині в палісаднику біля оселі, що потопає в зелені, десять «будиночків» крилатих працівниць), необхідні практичні навички набував, спілкуючись із знаним бджолярем Григорієм Бороденком.
Не така вже то й проста справа порати «божі комахи». Довелося чимало читати спеціальної літератури, власними «мозолями» набувати досвід. Переконався, що у нашій місцині гарно зарекомендував себе рамковий вулик, розроблений славетним земляком Петром Прокоповичем. Не кочує з бджолами, вони «пасуться» на посівах гречки, ріпаку, конюшини, які сіють у фермерських господарствах, летять на медоносні рослини до тараканівського лісу. За десять років пан Іван дещо розібрався і в племінній справі. Тому щороку міняє маток середньої продуктивності (елітних використовує два-три роки). Аби активізувати льотну діяльність сімей у час взятку, вдається до перестановки однієї-двох рамок із критим розплодом із вулика в вулик. Тоді в «гніздах» з’являється запах нектару різних медоносів. І крилаті працівниці переключаються на їх пошуки. Практикуватиме і перестановку вуликів. Кажуть, що комахи-«старожили», збагатившись букетом «чужих запахів» і «танців», переходять на щедріші джерела взятку.
Видаток бджолосімей панотцевої пасіки не лише багатий, але й дуже смачний. У цьому переконався і автор цих рядків, коли матушка Світлана пригостила чаєм із свіжим хлібом і медом.
Мене зацікавило, що має сім’я, окрім звичного меду, від клопотів біля вуликів. Після розмови з настоятелем страклівського храму ще раз переконався: пасіка справді Божий санаторій, бо все тут цілюще! Навіть бджолиний підмор (осиплі комахи навесні чи медогонки, як правило, викидають) стає чудодійними ліками від простатиту, при хворих нирках, від всіх суглобних недуг. І воскова моль, екстракт із її личинок, гарний стимулятор для людей похилого віку, особливо після перенесеного інфаркту: розсмоктує міокардичні рубці, нормалізує тиск. Настоянка з прополісу «провітрює» тіло від радіонуклідів, у поєднанні з аїром оздоровлює зуби (лікує корені); допомагає при легеневих хворобах, атеросклерозі, запаленнях мозкової оболонки. Віск, змішаний із соняшниковою нерафінованою олією, лікує опіки. Постійне вживання меду (чайна ложка натщесерце) підвищує працездатність, діє заспокійливо, покращує сон, сприяє захисним функціям організму.
Та найціннішим продуктом бджільництва є маточне молочко – високогормонний стимулятор, із гамаглобуліном. І йому в силі не поступається «Бджолиний хліб» — так називають пергу, квітковий пилок, який містить всі амінокислоти, потрібні людині. Він підсилює імунну систему, поліпшує зір, пам’ять, позитивно діє при лікуванні нирок.
Нарешті згадаймо біологічно та енергетично позитивний потенціал стерильного повітря пасіки. Досить дві-три години побувати в «гостях» у бджілок, як відчуватимете себе бадьорішим, здоровішим. Недарма ж бо пасіку звуть санаторієм, дарованим людям Всевишнім.
Зайшла мова і про важливу роль пасічництва в житті українців. Вважається, що бджільництво з’явилося навіть раніше за землеробство, у всі часи медовари були шанованими в громаді людьми. Особливого розвитку галузь набула після хрещення Русі, коли потрібно було чимало воску для храмів, відзначення свят. Чи не тому бджільництво мало аж двох своїх покровителів – Зосима і Савватія.
Нині помаленьку земляки повертаються до розведення бджіл, пам’ятаючи прислів’я: «Вітай «божу комаху» на Зосима – будуть рот та вощина». Сам настоятель Свято-Різдво-Богородицького храму радіє, що його в клопотах підтримує сім’я. От матушка торік навіть рій «взяла», коли господаря не було вдома, та й сини Андрій та Назар не лише придивляються, але й намагаються підсобляти.
Зрозумів, що панотець Іван планує розширяти свою пасіку, аби «до старості стати справжнім бджолярем». І хоч до старості йому ще ого-го, на пам’ять прийшло благоговіння наших предків, зокрема козаків, котрі на схилі літ ставали пасічниками. Навіть гетьман Богдан Хмельницький тримав чимало вуликів, та й Іван Сірко доживав між ними віку…
Василь ЯНОШІ,
Дубенський район.