Перший політ

Невигадана історія

Перший політ

У Білу Криницю теплі південні вітри принесли весну. Прилетіли лелеки. А з ними і літаки Ан-2 так званої сільськогосподарської авіації. У народі цю літаючу машинерію називали «етажеркою» або «кукурудзником». Перша назва прилипла через схожість із однойменними меблями, а друга — тому що літачок обов’язково різко знижувався над кукурудзяним ланом. Принаймні так пліткували місцеві жителі. Зграя Ан-2 отаборилася за селом, де наземні служби облаштували злітну смугу і льотчики успішно розпорошували над колгоспними полями мінеральні добрива.

Колгоспного комірника дядька Михайла обсіли думки: що подарувати на день народження своєму нащадкові Михайлику, якому днями мало виповнитися шість років. Передусім у Рівному на базарі купить кілограм різнокольорового горошку, цукерок, які найбільше вподобав хлопчик. Але ще хотілося дядькові порадувати дитину чимось оригінальним, незвичним, щоб запам’яталося на все життя.

І раптом у голові старшого Михайла сяйнула неординарна думка: покатати малого на «кукурудзнику». Правда, для втілення такої сміливої ідеї існувало кілька реальних перешкод. І найголовніша із них: чи згодяться пілоти на таку витівку. Адже літак, нехай не найновішої моделі, але ж не підвода дров. Хоча катання і на підводі пов’язане із певним ризиком.

Все ж одного сонячного ранку Михайло подався за село до льотчиків. Переговори тривали хвилин із десять і, на превелике здивування колгоспного комірника, увінчалися успіхом. Браві аси сільськогосподарської авіації зацінили за катання нащадка трилітрову банку горілки, шмат сала, кільце домашньої ковбаси і квашену капусту. Навіть на тодішні ціни «пропуск у небо» обійшовся зовсім дешево, маже за безцінь.

Наступного дня Михайло передав могорич хлопцям-пілотам і заодно домовився про конкретний час небесної екскурсії, щоб хлопчик піднявся ввись, немов Гагарін, який якраз рік тому здійснив свій легендарний політ.

Святково вдягнуті обоє Михайли урочисто крокували селом у напрямку польового аеродрому. Малого у честь такої події вбрали у напередодні куплений вельветовий синій костюмчик. Він ішов і жував пахучий квасолевий пиріжок, що дала мати, виряджаючи із хати. Прибули вчасно. А коли закінчили завантажувати у літак міндобриво, пілот забрав Михайлика до себе у кабіну. Батько благословив сина словами:

— Нехай щастить! Виросте, вивчиться на льотчика, може, й батька у старості покатає колись...

Звіром заревів двигун, затремтів увесь корпус літального апарата, а в Михайлика майже в унісон щосили забилося серце і схарапуджено забігали оченята. Та хлопчик заспокоївся, коли літак уже поволі викермував на злітну смугу. Трохи постояв, а потім, немов із ланцюга зірвався, щосили погнався вздовж поля. А коли машина відірвалася від землі — у поблідлого із переляку хлопчини щось голосно булькнуло у животі. Він ще запримітив, як під крилами блискавично шугонула їхня клуня із садком і кудись зникли, а потім лінія горизонту стала навскоси, перехилялася, ніби світ хотів перекинутися догори дном.

Небесний «вершник» закрутив півколо над селом і почав заходити у «загінку», щоб розсівати добрива над нивою. Але в кабіні різко повіяло підозрілим, не дуже приємним запахом, а наступної миті нюх бувалого льотчика різонув непідробний сморід. Аж замакітрилося у голові. Керманич авіамашини круто, але пошепки, вилаявся, вирішивши більше не ризикувати, негайно повів Ан-2 на посадку.

На землі авіатор передав Михайлика безпосередньо батькові у руки, сповістивши:

— Із цього смердючки пілота не вийде...

Комірник відразу здогадався, що синок із переляку вгателився у нові штани. Тому негайно зняв їх, виправ у придорожній канаві, викрутив і знову вдягнув малому — не тягнути ж його майже через усе село напівголого. Сорому і так набрався. Теплий квітневий вітер і сонячне проміння штани швидко висушили...

А все ж пілот «кукурудзника» дещо помилився. Михайлик виріс і під час служби у Радянській армії, за іронією долі, потрапив в авіаційні війська. Як тоді влучно висловлювалися однополчани: хвости літакам заносив. Проте більше ніколи ні в які літаки не сідав, боявся їх, як чорт ладану. Завжди подорожував тільки автотранспортом чи потягом. Очевидно, прикра дитяча наука справді залишила помітний і вразливий слід у пам’яті на все життя...