Окремі рекрути і писати не вміють

Громом у ясний день стала інформація ЗМІ, що в Тернопільській області п’ять відсотків призовників не підуть служити, позаяк повністю неграмотні. Здається, важко повірити, що 18-літні юнаки цивілізованої країни в центрі Європи на початку ІІІ тисячоліття не вміють читати й писати! Мене, колишнього вчителя, така новина вразила до глибини душі, а ще змусила згадати важкий повоєнний 1947 рік, коли став першокласником. Знання тоді давались нелегко. Не було зошитів, підручників, звичайних олівців, одягу, взуття. У переповнених класах – чимало переростків. У силу різних обставин не всі зуміли отримати належну освіту, але писати, читати, рахувати навчилися, з часом набули певних професійних навиків.
Нині умови для отримання загальної освіти не йдуть ні в які порівняння з повоєнними. І ось такий конфуз. Можливо, Тернопільщина – прикрий виняток? Якби ж то! За свідченнями лікаря-терапевта підліткового кабінету Дубенської міської лікарні Світлани Чужицької, яка працює в прийомній комісії, щороку трапляються кілька чоловік, які писати і читати не вміють. Це переважно цигани. Вони не мають навіть документів про закінчення трьох класів. А зараз призовник із дев’ятьма класами в армію не йде, а зараховується в резерв.
На перший погляд, неграмотних нині й небагато. Але відсоток їх щонайменше треба подвоїти, пам’ятаючи про „жіночу” частину сільської молоді. Додайте сюди бомжуючу дітвору і тих, котрі в цьому році не пішли в школу. Виходить чимало людей, які за своїм рівнем інтелекту не здатні не лише в армії служити, але й працювати на сучасних підприємствах.
Чекав реакцію відповідних органів влади після обнародування такого непроглядного факту. Можна обурюватися байдужістю Міністерства освіти й науки, загону письменників, науковців, які б мусили бути зацікавлені в поверненні України статусу найбільш читаючої країни Європи. Та ба, всіх влаштовує такий колапс. Ото запитав у сусідки пані Надії (працювала 46 років педагогом), що на її думку призвело до біди, де вихід. І почув:
— Молоді не вистачає загальної культури, бо вона мало, а той зовсім не читає книг!
Хотів заперечити педагогу з великої букви (отримала кілька почесних звань за радянських часів, авторитетна людина в місті), мовляв, нинішні юнаки та дівчата багато знають, бо відають, що таке телевізор і комп’ютер. Але відразу ж пригадав твердження славетного вченого Дмитра Менделєєва: „Став відомим хіміком тому, що читав художню літературу!” І знову ж, говорячи про інтереси, ідеали, кумирів повоєнних і нинішніх підлітків, маю право твердити: мої ровесники таки багато читали. Читали все, що було в бібліотеках (нехай і російською мовою, де переважала високохудожня класика). Біля столів у культзакладах завжди було людно. А пізніше „насіли на журнали – кожен знаходив щось до душі, намагаючись більше дізнатись.
Перед тим, як побувати в Дубенській центральній районній бібліотеці, познайомився із наслідками соціологічного опитування, проведеного в Білій Церкві, що на Київщині. Виявилось, на першому місці щодо популярності серед юних – відвідування різноманітних нічних закладів. Престижно проводити, зокрема, час на дискотеці чи в інтернет-кафе. Серед улюблених розваг називались гральні автомати, пікніки і навіть пірсинг. Та ніхто в анкеті не назвав похід у бібліотеку. Невже юнакам і дівчатам цікавіше споглядати проколоті пупки, ніж посидіти над журналом, почитати книгу?
— Майже такі запити і в юних дубенчан, — із сумом констатує працівниця абонементу Лідія Пасічник. – Серед наших читачів 685 учнів-старшокласників і студентів. Раніше ця категорія відвідувачів завжди була нероздільна з книгою. А тепер? Підлітки лінуються сидіти над книгами. Масове захоплення комп’ютерами призвело до того, що багато з них… розучились читати. Адже читання вимагає зосередженості, змушує думати, співпереживати з героями. Комп’ютер видає готові рецепти на всі питання. Помітила ще одну прикру деталь. Коли студенти чи школярі хочуть дізнатися щось зі шкільної програми, то здебільшого шукають критичні розробки з теми, ксерокопіюють потрібні сторінки чи розділи, аби відповісти на питання педагога. А першоджерела залишаються «непіднятою цілиною».
Будемо справедливі: нині рідко зустрінеш у книгозбірні і людей середнього віку. Колись вони складали кістяк читацького загалу, навіть додому брали газети, журнали, цікавились літературними новинками. Тепер їх обсіли сімейні клопоти, рідко вдаються до послуг словника чи довідника.
Нині бібліотека в основному «спирається» на пенсіонерів. Чимало записів із мемуарної літератури, історичної хроніки, біографії видатних людей у формулярах Володимира Каліцького, Анатолія Бучека, Ганни Ульянової, Миколи Кондратюка, Романа Засидка… Аби отримати потрібну книгу, вони ладні навіть у чергу записуватись. Біда тільки, що новинки художньої літератури сюди рідко надходять. Бібліотека фінансується з місцевого бюджету за залишковим принципом. На перший погляд, ніби й непогане в дубенчан книгозабезпечення: припадає 26 примірників на кожного читача. Та більшість літератури «пенсійного віку»: придбана давно, вона фізично зношена, клеєна-переклеєна. Викидати – рука не піднімається, та соромно таке пропонувати відвідувачам. Якщо і надходять новинки, то переважно фантастика, детективи, «жіночі» романи, немає популярних серйозних творів.
Культармійці намагаються поповнити фонд за рахунок різноманітних пожертвувань. Зокрема, посприяли їм у цьому відділення Товариств чеської та польської культур, відгукнулись читачі на акцію «Подаруй бібліотеці книгу!» Так, поділились своїми запасами Юрій Левін, Павло Бондарук, Віктор Козачук, Євгенія Волощук, Олена Каліцька та інші дубенчани.
Так, нинішні молоді люди набагато поінформований за попередні покоління. Але щоб зайняти належне їм місце в нинішньому світі високих технологій, стати добрими, а значить і високооплачуваними фахівцями (якраз цей аспект і ставиться на перший план), треба володіти неабиякою культурою, що неможливо без глибоких різнобічних знань. Коли ми говоримо про ці речі, то йдеться не просто про вміння читати, пистати, рахувати – на проблему слід дивитись ширше, адже йдеться про врятування цілого покоління, що стає майбутнім країни.
…В області придатність осіннього призову склала 74 відсотки, в Дубенському районі сягнула 82 (це третій показник на Рівненщині). Найімовірніше, в 2008 році армія ще не перейде на контрактну службу, як заявляє прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Таки прикро, що з кожним роком зростає рівень занедбаності знань майбутніх воїнів, що не може не хвилювати.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.