28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Основний закон держави – Конституцію, яка стала реальною і дієвою основою розбудови незалежної демократичної держави як повноправної учасниці світового співтовариства. Ця подія стала важливим етапом на шляху конституційного процесу в Україні, який триває досі.
Конституцiя України 1996 р. зафiксувала основні позиції договору між державою та суспільством. В нiй є взаємопов’язані норми юридичного та полiтичного характеру, які регулюють найважливіші суспiльні вiдносини: забезпечення прав i свобод людини та подальшого розвитку держави. У цьому полягає соцiальна цiннiсть основного закону. Конституцiя України має найвищу юридичну силу і становить ядро нацiональної правової системи.
Витоки українського конституціоналізму мають давні історичні традиції. Перша спроба кодифікації українського права відбулася за часів Київської Русі і була зафіксована в «Руській Правді» (ХІ – ХІІ ст.). Наступні історичні епохи продемонстрували безперервний процес пошуку шляхів, методів та інструментарію для оформлення та закріплення основних принципів взаємодії держави та суспільства.
Руська Правда наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи, оскільки на той час вже була «Салічна правда» германців. Збірник записів звичаєвого права германського племенісалічних (приморських) франків, одна з найбільш ранніх і обсяжних варварських правд з кровною помстою і т.д. Найдавніший текст пам'ятника, записаний народною латиною, створений на початку VI століття за правління короля Хлодвіга I та складався з 65 статей, які містили здебільшого перелік штрафів за правопорушення та виклад різних процесуальних процедур; низка правил регулює сімейні, речові, зобов'язальні та спадкові відносини. Історики вважають, що саме звідти Ярослав Мудрий запозичив низку уставів у Руську Правду, а потім і ярославичі, які час від часу доповнювали та вдосконалювали основний закон Руси-України.
А от Акти козацької державності ( 2-га половина 17 століття) є унікальними за своїм змістом, як, власне, і козацтво в цілому. Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, і першою з них був Зборівський договір козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.
«Хоч би які великі були московські насильства, вони не дають москалям жодного законного права на Україну». Пилип Орлик.
Історія середньовічної України має і власну Конституцію. Після Полтавської катастрофи у 1709 році Пилип Орлик, який був генеральним писарем при гетьмані Івані Мазепі, разом з залишками козацьких та шведських військ опинився в Бендерах. Мазепа помер, а на його місце гетьмана України було обрано Орлика. Для тогочасної системи гетьманського управління Орлик був справжньою знахідкою, оскільки володів неабияким талантом ораторства та був здібним поліглотом – знав мови всіх сусідніх з Україною народів, а також володів тими, котрі вважалися міжнародними – латинською, грецькою, польською, французькою, німецькою та іншими. В Бендерах новообраний гетьман і склав “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”, документ, який пізніше дістав назву Конституції Пилипа Орлика.
Повна назва цього документа – “Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах”. Сучасна поширена назва “Конституція” походить від дослівного перекладу латинської назви оригінального документу: “Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis” (“Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”).
Оригінал першої сторінки Конституції зберігається в Національному архіві Швеції. Тут же зберігається і латиномовна копія Конституції XVIII століття. Остання сторінка україномовного документу із оригінальним підписом Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорозького – у Російському державному архіві давніх актів.
Але в будь-якому випадку Пилип Орлик є автором першої в історії людства конституції демократичного суспільства. А сам документ безумовно став видатною пам’яткою історико-правової думки не лише України, а й всього світу. Адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише сімдесят років потому.
Плеяду політичних державотворчих процесів у ХХ столітті відкриває Микола Міхновський, ідеолог самостійництва. Він – автор програмного документу Братства тарасівців «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна». Міхновський відгукнувся на пропозицію керівників новоствореної Революційної української партії (РУП) і написав для неї програму «Самостійна Україна».
«Над нами висить чорний стяг, а на ньому написано: смерть політична, смерть національна, смерть культурна для української нації! – йшлося у програмі, яка вийшла брошурою 1900-го року у Львові, – І от посеред таких лихих обставин ми зійшлися до купи, ми згромадилися в одну сім’ю, перейняті великим болем та жалем до тих страждань, що вщерть наповнили народню душу і, хай навпаки логiці подій, ми виписали на прапорі: одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір карпатських аж по кавказькі». Йому належить і авторство вислову «самостійна Україна». Це відбулося в той час, коли в Наддніпрянській Україні переслідувалася українська культура, її діячі, українська мова, преса, а самодержавство взагалі заперечувало права українського народу на самостійне національне існування. 1902-го, після розриву з РУП, Міхновський заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав мініфест «10 заповідей УНП». З усіх сил він намагався донести свої ідеї до людей:
Творець Української революції, автор 11-томної «Історії України-Руси», голова Центральної Ради Михайло Грушевський назвав свої нормативні документи саме Універсали, на зразок універсалів, які видавав гетьман Богдан Хмельницький.
Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу" і закінчувався актуальним закликом: "всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки". На цей документ спиралися усі борці подальших визвольних змагань.Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права і вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Вже у 1920-их роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української Революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження у сучасній Україні після передачі мандату останнім президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.
У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. Радянські конституції були завжди формальними і спущені «зверху». Так, селянам, які становили майже 40 відсотків населення країни, вперше дозволили видавати паспорти лише 28 серпня 1974 року. До цього вони понад 50 років з моменту утворення СРСР були фактично кріпаками при колгоспах. Туди їх автоматично записували в 16 років і вони не могли нікуди виїхати без довідки від колгоспного начальства. Порушників карали штрафом або тюремним терміном.
Про формальність та гнилість правової системи як СРСР так і УРСР говорить і той факт, що вже в 50-х рр. ХХ століття на зміну ОУН-УПА приходить новий етап визвольної боротьби у вигляді опозиційного руху – дисиденства. Мета діяльності яких полягала у протидії формальності статей Конституцій у сфері прав людини, які грубо порушувалися. Так представники правозахисної течії виборювали права людини, вимагали дотримання Конституції та законів ідей гуманізму та демократії, свобод і прав людини, захищали права національних меншин.
Реакція влади на такі дії: у травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора облуправління КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес («Справа юристів») над членами УРСС. Л. Лук'яненка засудили до розстрілу, інших членів спілки — на різні строки ув'язнення (від 10 до 15 років). Згодом смертну кару було замінено 15 роками ув'язнення. «Справа юристів» засвідчила новий етап руху Опору в Україні: його учасники не відокремлювали себе від існуючої радянської системи. Фактично вперше за часів тоталітарного правління в умовах нової історичної обстановки політичний опір владі набуває конкретних організаційних форм. Інформація про «Справу юристів» розповсюджувалася шляхом самвидаву, один примірник якого потрапив за кордон. На Заході в 1967 р. вийшла у світ брошура «Українська інтелігенція перед судом КДБ», яка була справжньою сенсацією для світової громадськості. Влада, як і раніше, не допускала щонайменшого критикування режиму.
Так, 25 грудня 1958 р. було прийнято Закон СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини». Ст. 62 нової редакції Кримінального кодексу УРСР передбачала відповідальність за «антирадянську агітацію і пропаганду», ст. 61 стаття — «шкідництво». 1957-1965 рр. відбулися судові процеси проти активних членів дисидентських організацій, зокрема О. Тихого, Г. Гайового, В. Савченка, П. Григоренка, І. Світличного, П. Заливахи, В. Мороза та ін.
Представники релігійного десиденства виступали за свободу совісті населення та захист прав заборонених конфесій, вільне здійснення релігійних обрядів, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих, звільнення засуджених за віру. По праву можна вважати українських дисидентів ( до речі, феномен дисиденства є також унікальним ) борцями №1 за істинність законодавства в Україні у ХХ столітті. Саме вони і стали свідками світанкової зорі незалежності нашої держави. 
Слід зазначити, що Конституція будь-якої країни базується на релігійних принципах. «А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків». Ототожнення права з релігією, Вищим Розумом почалося ще за часів Античності. Наступні вчення про державу і право - Аврелій, Августин, Фома Аквинський та інші розвинули це ототожнення й висловлювали погляди, згідно яких порядок світських держав має базуватися на ідеях Божественної справедливості, правилах Вищого Розуму, які є законами вічного права. Людські закони, на думку стародавніх філософів та законодавців, є непостійними, випадковими, такими, що часто змінюються й не виконуються. Головною вимогою релігійних норм до людини є її обов’язок виконувати Закони Бога, тобто те, що записано в Біблії, як би це не звучало банально.
Тема викривленого законодавства та несправедливого правосуддя, підкупу суддів та свідків - дуже давня і древня тема. Ось що каже Пророк Ісая у І розділі (VII ст. до н.е.):
"Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров'ю... 16 Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! 17 Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь! 18 Прийдіть, і будемо правуватися, говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони! 19 Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати. 20 А коли ви відмовитеся й неслухняними будете, меч пожере вас, бо уста Господні сказали оце! 21 Як стало розпусницею вірне місто: було повне воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же розбійники! 22 Срібло твоє стало жужелицею, твоє питво водою розпущене... 23 Князі твої вперті і друзі злодіям вони, хабара вони люблять усі та женуться за дачкою, не судять вони сироти, удовина справа до них не доходить... 24 Тому то говорить Господь, Господь Саваот, Сильний Ізраїлів: О, буду Я тішитися над Своїми супротивниками, і помщусь на Своїх ворогах! 25 І на тебе Я руку Свою оберну, і твою жужелицю немов лугом витоплю, і все твоє оливо повідкидаю! 26 І верну твоїх суддів, як перше було, і твоїх радників, як напочатку. По цьому тебе будуть звати: місто справедливости, місто вірне! 27 Правосуддям Сіон буде викуплений, а той, хто навернеться в нім, справедливістю. 28 А знищення грішників та винуватців відбудеться разом, і ті, що покинули Господа, будуть понищені."
А Х розділ його книги так і називається –«Горе законодавцям несправедливим…». Увесь Закон Божий, власне, і побудований на настановах, історії законів, їх порушення, кари та винагороди за їх дотримання. Про рівність людей перед законом і Богом пронизаний увесь Старий та Новий заповіти. "Хай кожна долина наповниться і кожна гора та кожний пагорб понизиться!», "...бо Бог не дивиться на особу..." тощо.
На присутність релігійних мотивів свідчить зміст статті 68 Конституції України, де, як сказано в Преамбулі до неї йдеться: "… усвідомлюючи відповідальність перед Богом, і власною совістю"…
