У. Черчіль говорив: «У демократії багато недоліків, але поки що не знайдено нічого кращого».
Слово демократія походить від грецького слова «демос», що означає «народ», і «кратос», тобто влада, тому демократія може розглядатися як «влада народу»: спосіб правління, який залежить від волі народу. Поліс об’єднував у собі елемент цивільної самоврядної громади і був частиною міської структури з розвиненою приватною власністю. Батько історії Геродот (484-425 рр. до н. е.) був родоначальником поняття «демократія» і виділяв два основні принципи афінської демократії: свободу слова і рівність всіх громадян перед законом.
Існує багато різних моделей демократичного уряду в усьому світі, тому іноді простіше зрозуміти, в чому полягає ідея демократії, ніж чому її суть. Демократія - це не самодержавство чи диктатура, де править одна людина, це не олігархія, де правителями є невелика частина суспільства. Щоб правильно зрозуміти, варто сказати, що демократія це навіть не «влада більшості», якщо це означає, що інтереси меншин ігноруються повністю. Демократія, принаймні в теорії, є уряд, що діє від імені всіх людей, відповідно до їх «волі». Разом з тим, є країни де під виглядом і гаслами демократії ховаються і правлять клани та диктатори в прямому розуміння слова. Які різними способами хочуть повернути віжки на свою користь, або на підривну діяльність в країні, суспільстві тощо. Кожен колишній і сучасний диктатор може сказати, що демократія – це найгірша форма правління.
Найбільш потворнішою формою демократії в історії світового суспільства є срср. Не знаходимо ні в одній країні світу, настільки формальної конституції та переслідувань людей, інтелігенції за їх переконання чи інакодумство. Мільйони людей зазнали гонінь та різних форм покарань і це в країні, яка претендувала на найвищу сходинку в світі демократичної країни, де люди мають бути найщасливішими та досягти апогею верховенства.
Україна, яка упродовж тривалого історичного часу існувала в умовах тоталітарного режиму, — яскраве підтвердження нелінійного характеру розвитку демократії. До того ж факт декларування демократичного вибору сам по собі ще не означає автоматичного утвердження демократичних засад суспільного життя та демократичного мислення. Звичайно, розв’язуючи актуальні проблеми демократизації суспільного життя в Україні, потрібно спиратися насамперед на національні демократичні традиції, власний досвід державотворення, історичне буття українського народу.
Існує багато різних моделей демократичного уряду в усьому світі, тому іноді простіше зрозуміти, в чому полягає ідея демократії, ніж чому її суть. Демократія - це не самодержавство чи диктатура, де править одна людина, це не олігархія, де правителями є невелика частина суспільства. Щоб правильно зрозуміти, варто сказати, що демократія це навіть не «влада більшості», якщо це означає, що інтереси меншин ігноруються повністю. Демократія, принаймні в теорії, є уряд, що діє від імені всіх людей, відповідно до їх «волі». Разом з тим, є країни де під виглядом і гаслами демократії ховаються і правлять клани та диктатори в прямому розуміння слова. Які різними способами хочуть повернути віжки на свою користь, або на підривну діяльність в країні, суспільстві тощо. Кожен колишній і сучасний диктатор може сказати, що демократія – це найгірша форма правління.
Нам відомо, що за 25 століть існування демократичної традиції людство не знайшло кращої системи організації державної влади, кращого способу життєдіяльності суспільства, ніж демократія.
Водночас ідеї про те, що світ нарешті знайшов остаточну, найприйнятнішу та найефективнішу форму організації суспільства, дедалі більше виявляються недостатньо переконливими. Відомо, що дві перші хвилі демократизації, незважаючи на значні складнощі та суперечності, завершилися формуванням класичних моделей демократичного політичного режиму в країнах Західної Європи та їхніх переселенських колоніях (США, Австралія, Канада, Нова Зеландія). Із середини 70-х років минулого сторіччя, за визначенням автора цієї концепції С. Хантінгтона, розпочалася третя хвиля демократизації, яка мала охопити переважну більшість інших регіонів світу, зокрема, Латинську Америку, Східну Європу, терени колишнього срср тощо. Крах світового табору соціалізму нібито ознаменував початок «тріумфальної ходи демократії» та її безхмарне майбутнє. Однак реалії останніх десятиріч замість дедалі переконливіших підтверджень пришестя глобального «Віку демократії» порушили низку нових принципових питань щодо майбутнього демократичних політичних інститутів, суспільства й держави загалом.Найбільш потворнішою формою демократії в історії світового суспільства є срср. Не знаходимо ні в одній країні світу, настільки формальної конституції та переслідувань людей, інтелігенції за їх переконання чи інакодумство. Мільйони людей зазнали гонінь та різних форм покарань і це в країні, яка претендувала на найвищу сходинку в світі демократичної країни, де люди мають бути найщасливішими та досягти апогею верховенства.
Україна, яка упродовж тривалого історичного часу існувала в умовах тоталітарного режиму, — яскраве підтвердження нелінійного характеру розвитку демократії. До того ж факт декларування демократичного вибору сам по собі ще не означає автоматичного утвердження демократичних засад суспільного життя та демократичного мислення. Звичайно, розв’язуючи актуальні проблеми демократизації суспільного життя в Україні, потрібно спиратися насамперед на національні демократичні традиції, власний досвід державотворення, історичне буття українського народу.
В політології прорадянських країн довгий час вважалося, що демократія походить виключно з загальноприйнятою у науці думкою, з появою античного полісу. Та теологи і політологи західних демократій вважають, що рівність, справедливість і демократія суспільства закладена Богом від початку, бо саме досвід Бога – це досвід свободи. Тисячі прикладів, як і в Старому, так і в Новому заповітах це підтверджує. Ніхто не заперечує, що грецькі міста-держави мали свої різновиди управління та демократій, разом з тим, усі принципи рівності та справедливості у будь якому об’єднанні походять від Бога. Адже Святе Письмо і демократія пов’язані в нашій європейській цивілізації та які з сучасних демократичних принципів знаходять своє коріння в біблійних книгах.
Основні юридичні принципи, які можна простежити у Біблії. Перший з них – це людська гідність, однакова для всіх членів людського роду, затверджена в першій розповіді сотворення: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1,26). Тут бачимо дуже важливу деталь – сотворення людини відрізняється від усіх інших живих істот, які були створені «за родом їхнім». Навіть більше, існує тільки один людський рід, і це виключає будь-які форми расизму. Правда, Старий Завіт стверджує про вибраність Ізраїлю та його особливе покликання за те, що усі великі держави та імперії були язичницькі та поклонялися рукотворним божкам та небесним світилам, і лише один ізраїльський народ шанував Бога Живого. Все ж таки в перспективі розповіді покаяння і язичників варто наголосити, що усі людські істоти створені Богом рівними в їхній гідності.
Другим елементом права Старого Завіту є принцип свободи. Важливо, що Бог вибирає представитися Ізраїлю в такий спосіб: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства» (Вт. 5.6). Отже, первісним досвідом Ізраїлю як народу є саме досвід виходу, визволення. Бог об’являється своєму народові власне як Визволитель.
Основні юридичні принципи, які можна простежити у Біблії. Перший з них – це людська гідність, однакова для всіх членів людського роду, затверджена в першій розповіді сотворення: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут. 1,26). Тут бачимо дуже важливу деталь – сотворення людини відрізняється від усіх інших живих істот, які були створені «за родом їхнім». Навіть більше, існує тільки один людський рід, і це виключає будь-які форми расизму. Правда, Старий Завіт стверджує про вибраність Ізраїлю та його особливе покликання за те, що усі великі держави та імперії були язичницькі та поклонялися рукотворним божкам та небесним світилам, і лише один ізраїльський народ шанував Бога Живого. Все ж таки в перспективі розповіді покаяння і язичників варто наголосити, що усі людські істоти створені Богом рівними в їхній гідності.
Другим елементом права Старого Завіту є принцип свободи. Важливо, що Бог вибирає представитися Ізраїлю в такий спосіб: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства» (Вт. 5.6). Отже, первісним досвідом Ізраїлю як народу є саме досвід виходу, визволення. Бог об’являється своєму народові власне як Визволитель.
Цю правду прекрасно представлено у розповіді покликання Мойсея. Бог об’являє своє ім’я Мойсеєві та своєму народові в тій хвилині, коли обіцяє визволити його з єгипетського рабства. Його ім’я пов’язане з цією подією назавжди. Існує дуже специфічний зв’язок між Богом Ізраїля і досвідом визволення. Іншими словами, досвід Бога в Старому завіті – це досвід свободи. Св. Ап. Павло скаже щось подібне в Посланні до галатів: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5,1). Або в Посланні до римлян: «Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: «Авва! -Отче!» (Рм. 8,15). Ці тексти Старого та Нового Завіту стверджують в дуже переконливий спосіб, що свобода є есенційним елементом людського досвіду, і що неможливо побудувати людське місто, як тільки на цій свободі. "Без Мене робити нічого не можете..." Ів.15:5.Якщо в міфології боги наказують побудувати собі храм, то зрозуміло, що це місто буде головним і пануватиме на цій території або над цілим світом. В інших випадках описується заснування якоїсь династії, завоювання могутніх царів тощо.
Давши свободу, Бог провадить свій народ до гори Синай, де проголошує Закон. Для сучасної ментальності, яка бачить в законі гальма для свободи, це може видатися дивним. Однак, в стародавньому світі вибір є не між законом і свободою, а між анархією і законом, між диктатурою і законом. Описи «анархії» знаходимо у книзі Суддів: «Того часу не було царя в Ізраїлі; кожен робив, що йому було до вподоби» (Суд. 21,25). Ці розділи Біблії описують гострі порушення громадського порядку. Тому народ зробив висновок: щоби вийти з глухого кута, потрібно встановити монархію, яка спроможна встановити порядок. Однак влада правителів на Стародавньому Сході була необмеженою, тобто від порядку можна перейти до диктатури, до тиранії. І, власне, це є теза, яку підтримує книга Царів: більшість царів були засуджені через надуживання владою. І лише деякі уникають негативної оцінки літописця. Але яким є критерій цієї оцінки? Це Закон Мойсея. І сам народ також засуджений, бо не залишався вірним Законові. Для цих текстів нема жодного сумніву, що авторитет Закону Божого є набагато вищим за авторитет царів та їхні декрети.
Погодьтеся, що і сьогодні актуальні слова Ісаї, які сказані 700 років до н.е. "Горе законодавцям несправедливим та писарям, які пишуть на лихо, щоб від правосуддя усунути бідних, і щоб відняти права від убогих народу Мого, щоб стали вдовиці здобичею їм, і пограбувати сиріт... 3 А що ви чинитимете в день навіщення, і наглої згуби, що прийде здалека, до кого втечете за поміччю, і де позоставите славу свою? 4 Нічого не лишиться тільки зігнутися між полоненими, і попадати між позабиваними... При цьому всьому не відвернувсь Його гнів, і витягнена ще рука Його!.."
Закон важливіший за територію. Саме він визначає кордони народу, кордони поведінки. Виходячи з біблійного розуміння, членом народу є той, хто дотримується закону, де б ти не жив. І навпаки, хто його порушує – той виключений з народу. Закон окреслює ідентичність, іншими словами, Закон стає правдивою Батьківщиною Божого народу. Ці роздуми схиляють нас до того, щоби сказати, що біблійні книги затверджують фундаментальний юридичний принцип, а саме сенс демократичного законодавства і права: закони мають виконуватися усіма, також наймогутнішими і найбагатшими, попри власну користь чи інтереси.
Але і сьогодні демократію імітують, спотворюють, нею користуються, її пригнічують: «Революцію задумують романтики, втілюють в життя фанатики, її плодами користуються негідники»... Ще в 19 ст. великий британський письменник, історик, філософ і публіцистТомас Карлейль написав ці слова, котрі вже багато років є пророчими для багатьох революцій Європи та й України, зокрема.
Світлана Коток
