Що не досягли чоловіки — зробила жінка

— Наталю, скажи, як ти потрапила у футбол?
— З дитинства мене в основному доглядав брат. Постійно брав з собою. Коли хлопці грали у футбол, я часто змагался з ними. Сама не помітила, як полюбила цей вид спорту. Іншими видами теж займалася (багато бігала, плавала), але футбол запав у саме серце. Поступивши у Рівненський економіко-гуманітарний інститут, грала у баскетбол. Але футболом марила. Коли Валерій Гладков збирав команду інституту пішла до нього. Саме він привів мене до Валерія Криницького і запропонував спробувати судити. З того часу я стала вихованкою рівненської школи молодих футбольних арбітрів, яку організував Валерій Криницький.
— Як батьки ставляться до цього?
— Зараз уже звикли. Раніше мама постійно намагалася мене відговорити від заняття футболом, а потім і суддівством. Проте згодом зрозуміла, що всі розмови нічого не змінять — змирилася. А тато якось відразу не забороняв. Коли я поступила в інститут і переїхала до Рівного, сама вирішую чим займатися і що робити. Все, чим я займаюсь, подобається мені — це головне.
— Пам’ятаєш свій перший поєдинок у якості арбітра?
— Це було в 2005 році. Якщо чесно, й не згадаю зараз, які команди грали. Все пройшло як сон. А от як прийшла в школу, почала займатися — це ніби було вчора. Крім мене було ще дві дівчини в групі. Перш ніж вийти на футбольне поле, теоретично готувалися, а потім потихеньку почали ставити обслуговувати матчі дитячих команд, а потім першість області.
— Ти обслуговуєш чоловічі та жіночі команди. Де важче працювати?
— Жіночий футбол судити простіше, але він жорсткіший. Коли футболісти йдуть на м’яч і бачать, що не дістають, намагаються уникнути сутички. Жінки — ні. Вони в будь-якій ситуації йдуть до кінця, що часто призводить до порушення правил.
— Боковий арбітр знаходиться найближче до вболівальників. Мабуть доводить багато чути про себе від глядачів?
— Зараз ні. Я повністю відсторонююся від цього. Після свистка про початок матчу вся увага та концентрація — на футбольне поле. А реакція і дії вболівальників залишаються десь далеко. Хоча в першому своєму матчі я чула все. Здавалося, що навіть більше ніж треба. З часом змогла себе налаштувати та відсторонюватися від зайвого. Лише футбол.
— Ти судила на студентському чемпіонаті Європи. Було важко?
— Я б сказала по-іншому — цікаво. Крім мене Україну представляла Олена Михайлова з Хмельницького і ще була арбітр з Кіпру. З командами досить пристойно розумілися за допомогою англійської мови та футбольних жестів. Головне , що непорозумінь не було. Особисто мені було приємно, що до моєї роботи претензій не було. Я багато взяла з цього турніру. Відношення футболістів між собою та з арбітрами, робота самих арбітрів. Це в книжці не прочитаєш, це необхідно відчути, пропустити через себе.
— Хто допоміг тобі стати арбітром?
— Багато я взяла з уроків у школі молодого арбітра і особисто від Валерія Криницького. Можу сказати, що все, чого досягла, — завдяки йому. Валерій Криницький допомагає, підказує, радить, як діяти краще. Багато мені допомагає Ярослав Дмитрук. Дуже їм дякую.