Незабутня волинська подорож Кобзаря

Дослідники творчості Шевченка небезпідставно вважають 40-ві роки минулого століття періодом соціального змужніння його таланту, надзвичайного творчого піднесення. Поет і художник багато їздив, втілював у життя власні задуми. Так, під час другого свого приїзду в Україну (1845-1847 рр.) він активно співпрацював із Київською археографічною комісією як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів. Члени комісії розшуковували, вивчали історичні документи, фольклорні твори, досліджували архітектурні та археологічні пам’ятки. Тарас Шевченко використав участь у комісії для ретельного вивчення історичного минулого України. Чимало дали йому кілька подорожей Київщиною, Полтавщиною та Чернігівщиною. Але Кобзар мріяв потрапити і на Волинь та Поділля. Напевно, він чув про ці регіони від Миколи Костомарова, який теж тут побував, багато знав про славну минувшину Волині як історик-дослідник.
І ось восени 1849-го року мрія поета і художника здійснилась. Час, маршрут і результати цієї подорожі поки мало досліджені. Маємо тільки окремі документальні свідчення, позначені деталями подорожі, дещо у працях П. Жура „Дума про огонь” та М. Дубини „Шевченко і Західна Україна”, а також стислий опис у академічній біографії Шевченка.
Усе ж вдалося відтворити реальні обставини подорожі Кобзаря Рівненщиною. Вона була короткою та корисною. Але спершу було Поділля – так званий Великий польський тракт: Віта Поштова – Васильків – Гребінка – Біла Церква – Сквира – Могилів-Подільський (подорож, ймовірно, розпочалася 25 вересня). Шевченко кілька днів перебував у Кам’янці-Подільському, а 3 жовтня виїхав до Житомира, минувши на цьому відтинку шляху Проскурів (нині Хмельницький), Меджибож, Летичів, Хмільник, Бердичів, Кодню, інші міста й містечка. І аж після невідкладних справ у губернському Житомирі продовжив шлях у західному напрямку, тобто дістався наших місць.
Можна припустити, що він скориставсь порадою Миколи Костомарова, який під час канікул здійснив кілька подорожей Рівненщиною, відвідавши Корець, Острог, Дубно, Берестечко. Мабуть, саме Костомаров підказав Кобзареві майбутній маршрут по Волині. Інакше чим пояснити те, що Тарас майже точно повторив Костомарова 1844 року. Нашу місцевість Шевченко відвідав у другій половині жовтня 1846 року. Волинський тракт проліг через древні літописні міста. Правда, дехто стверджує, що зупинився поет і художник у Корці на зворотній дорозі, коли вертав із Волині у Київ. Але більш вірогідно, що це була друга декада жовтня, а не третя. Бо, як вважають дослідники-шевченкознавці, він зупинявся у древньому граді не тільки для того, щоб відпочити, але й оглянути його архітектурні пам’ятки, поспілкуватися із мешканцями – приміськими селянками-кріпачками, поцікавитись особливостями духовної та матеріальної культури наших земляків. До речі, про Корець мандрівник-дослідник згадує у повістях „Варнак”, „Прогулка с удовольствием и не без морали”.
Вважають, що в Корці Шевченко зупинявся на постоялому дворі при корчмі, де було дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся і понині. Шевченка зацікавили пам’ятки старовини, зокрема, ошатні церкви, колишній католицький костел, монастир базиліанок, будівлі давнього православного монастиря, що височіли біля постоялого двора. Можливо, у Корці він зробив кілька малюнків. До слова, в обласному краєзнавчому музеї зберігається малюнок замкової території без підпису автора, його приписують Шевченковій руці.
Важко нині „розшифрувати”, чому в гостя склалося враження про поселення, як про місто минулого, від якого залишилося на той час чимало руїн. Зокрема, над річкою стрімко здіймались руїни колись грізної середньовічної фортеці князів Корецьких (ХIV-XVI ст.) – вежа, залишки стін замку та оборонних мурів, великі підвальні приміщення. В економічному плані містечко помітно занепало, порівняно з другою половиною XVIII століття. Уже було зачинено фарфорово-фаянсову фабрику (1813р.), яка у свій час славилася продукцією у багатьох країнах Європи. Згорнула потужності знаменита суконна мануфактура, де працювали кріпаки князя Юзефа Чарторийського (у 1847-му фабрику також зачинили). Шевченка хвилювали розповіді кріпаків про непосильну працю на мануфактурах. А ще він дізнався про героїчну минувшину Корця, зокрема, про героїчні події часів визвольної війни 1648-1654 років, коли тут спалахнуло народне повстання. На Волині швидко розповсюдився гайдамацький рух, відомий в історії під назвою „Коліївщина”. Він охопив увесь регіон, але найбільшого горіння досяг у районах Корця, Користі, Дубна. Сам поет пізніше писав, що на відтинку між Острогом і Заславом „...погреба... тоже, кажется, гайдамацкая работа”.
Василь ЯНОШІ,
Корець.
Початок. Продовження читайте в наступному номері.