Незабутня волинська подорож Кобзаря

Закнічення. Початок в №43 (196)-№44 (197).
“Борецькі шляхи йому (Шевченку) також розкривали неправду люту, бо ой як багато, багато могил, насипів, фігур та замків при них. Тому й мандрував Шевченко, щоб швидше своїми очима все побачити й описати” (Див. Степан Шевчук, „У карбах пам’яті народної”, Рівне: „Азалія”, 1996, ст.47).
Правда, якщо вірити народним переказам, то Шевченко пізніше знову побував на Рівненщині. Так, серед записаних у 60-их роках позаминулого століття переказах, зокрема, є оповіді про те, що в Осторозі він „заступається за несправедливо звинуваченого лірника”, а в Корці „виносить із палаючої хати дітей коваля-цигана”.
Ще цікавіше народне уявлення про Кобзаря у 20-ті роки минулого століття. Він нібито знову повернувся в Україну (бо й не вмирав, а переживав лихі часи на чужині, гуртував сили) й очолив повстанський загін, аби громити панів і здобувати долю. В такому дусі, наприклад, розповідала про Шевченка корецька пенсіонерка Олена Гнань.
Похмурої та дощової пори восени 1846-го випала Тарасу мандрівка Волинню та Поділлям. Ми горді тим, що на довгому, давньому Волинському тракті він не обминув древнього Корця. І хоч відкритим залишається питання про те, що за матеріали привіз Шевченко із подорожі нашим краєм (на жаль, ні його звіт про поїздку, ні записи та зарисовки, окрім кількох винятків, не збереглися), але можемо сміливо твердити: він зробив зарисовки корецьких, острозьких, дубенських архітектурних пам’яток, склав їх письмові характеристики. Очевидно, матеріали або загинули у справах комісії, або знищені кимось із друзів Кобзаря (це – більш реально) під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства.
Подорож восени 1846 року була останньою тривалою мандрівкою поета на волі. Тому в неволі його думки так часто повертались до побаченого й почутого, спонукали до роздумів, народжували надзвичайної сили поетичні рядки, образи. Закінчити нотатки хочу зауваженням про вшанування корчанами світлої пам’яті Кобзаря. Одну з вулиць райцентру названо його іменем, як і міський кінотеатр. Багато років височіє перед районною бібліотекою пам’ятник поету. Але часи змінюються – він уже не відповідає вимогам сьогодення. Тому перед районним будинком культури з’явився камінь, що сповіщає: „Тут буде споруджено величний пам’ятник нашому Пророкові, Генію, Людині”.
У Корці тривалий час жила продовжувачка славного Шевченківського роду – правнучка великого українського поета (за його братом Йосипом), колишня вчителька Любов Лоскучерова. Закінчивши Черкаський педінститут, викладала біологію у школах Дубенського, Млинівського районів. Отримала звання „Відмінник народної освіти України”. Виховала двох дітей, діждалась внуків. І все життя любила та вирощувала квіти. Мені вдалося пройти з 84-річною бабусею (вже бачила слабенько) стежками, куди, вірогідно, ступала нога її великого предка майже 160 років тому. На жаль, сумлінна трудівниця вже закінчила свою земну путь, залишивши по собі добру пам’ять.
Василь Яноші,
Корець.