“Не бійся, що болить так часто серце...”

Із творчістю Сергія Граховського почав знайомитися в студентські роки, коли навчався на філологічному факультеті Рівненського державного педагогічного інституту.
Сталося це завдяки двом моїм учителям – професору згаданого навчального закладу Петру Лещенку та поету-сатирику Петру Красюку. Першого, земля йому пухом, уже серед нас немає. А другий, якому біжить дев»ятий десяток літ, живе і працює у рідному Висоцьку, що на півночі Рівненщини.
Тоді нам, студентам-філологам, згідно з навчальною програмою, потрібно було писати курсові роботи. Усяк з нас підшукував за порадою свого викладача відповідну тему. Мені ж професор Петро Лещенко сам запропонував... з»їздити у Висоцьк до Петра Красюка, аби той посприяв у налагодженні місточка спілкування із білоруським поетом, прозаїком і публіцистом Сергієм Граховським з метою збору наукового матеріалу для написання курсової.
Я охоче погодився на пропозицію професора, оскільки про Сергія Граховського чув від багатьох письменників Рівненщини як про такого, який народився в Нобелі Зарічненського району і разом із батьками ще в досить малому віці виїхав до Мінська. А ще зацікавила мене ця постать тим, що з»явилася нагода мені, початкуючому літераторові, мати справу з живим творцем білоруського слова, яке так подобалося своїм неповторним дзвінким звучанням. Зрештою, професор сказав тоді, що про творчість Сергія Граховського досі ще ніхто зі студентів в Україні наукової роботи не писав. Відтак, є можливість продемонструвати свої літературознавчі здібності.
Тож узявся за справу. Неоднораз побував у гостях у Петра Красюка, який допоміг зав»язати листування з білоруським побратимом. На жаль, особисто побачитися з поетом так і не встиг. Та усних і письмових спілкувань з Петром Красюком та Сергієм Граховським, ознайомлень із творчістю вистачило для написання курсової роботи, яку екзаменаційна комісія оцінила найвищим балом.
Під час учителювання продовжував листуватися із Сергієм Граховським. Обмінювалися новинами і новинками літературними. Я охоче взявся за переклади творів поета і... багаторічного засланця сталінського режиму. Про останнє пан Сергій якось написав у листі. Ніби мимохіть. Либонь, цим не хотів хизуватися...
...На моєму робочому столі лежить перекладений українською рукопис ліричної збірки Сергія Граховського “ З сумної осені вернися”. Можливо, колись побачить світ. Наразі бракує на його видання коштів. Та найболючіше, що осінь Сергія Івановича два роки тому відпалала. Назавжди. Було поету 90.
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.