ЄВРОПА ВТРАТИЛА ДІДА ПЕТРУКА

Усе, що ми досліджуємо, бере свій початок ще в генетичній та родовій пам»яті, яка є основою давньої, призабутої, неписаної й неописаної культури місцевих мешканців, відлуння якої збереглося в побуті наших краян. Згадаймо таке явище, як автохтонність. Воно притаманне Рівненському Поліссю, зокрема Зарічненщині. У Вовчицях корінними мешканцями є Шваї, у Дібрівську – Смаглюки і Ковтуновичі, у Серниках – Полюховичі. А ще існують у цих краях родові цілителі із самобутньою посиленою енергетикою, яка здавна застосовувалась для допомоги та лікування.
Спадкове і набуте народне цілительство невід»ємне від давніх знань про здоров»я та життя – Аюрведу. Ця нетрадиційна медицина проголошує, що правильне користування розумом може зробити людину здоровою й позбавити різноманітних хвороб. Означена тема й стала предметом досліджень поліського краєзнавця Володимира Перуніна. Свого часу він зустрів на Зарічненщині людину, яка володіла унікальним енергетичним потенціалом, за допомогою якого допомагала землякам. Власне, про це й розмовляв наш кореспондент з дослідником нетрадиційної медицини Полісся.
— Пане Володимире, як звали незвичного цілителя, що в цій людині було незвичайного?
— Спробую через спогади очевидців відтворити образ цієї унікальної людини, а разом з тим її внутрішню життєву силу, завдяки якій відбувалося безпосередньо лікування. Звали поліщука Петром Полюховичем, а простіше – дідом Петруком. Адже з подібними іменами та прізвищами в цьому куточку Рівненщини мешканців завжди вистачало, а ось вуличне прізвисько – річ неповторна. Так ось, одна із його родичок розповідає, що Петрука мати навчила молитвам і знанню трав, — де і в які дні збирати, як виглядають, коротше, усьому тому, чого ніхто вже знати не буде. Один з односельців цілителя розповідав: “Жив я з батьками неподалік від діда Петрука. Те, що колись мене вразило, здивує й вас. Був я тоді підлітком. Зима, мороз, сніг рипить під ногами. Назустріч іде дід Петрук у кожусі і… босий. А ноги червоні, аж парують…” Одна з родичок змальовує образ діда Петрука так: “Високий, худий, босий, сивий, постійно не голений. Говорив скоро, точними фразами. Сказав, як відрубав. Завжди спішив. Босими ногами ходив восени до самого снігу. Рукавиць ніколи не носив…” А тутешній лікар додає: ”Було це глибоко восени, понад 10 років тому, в приміщенні старої лікарні. Тут палили в грубах, у палатах було тепло. Одного разу, пізно ввечорі, телефонує черговий лікар, і каже, що, мовляв, ваш післяопераційний хворий лежить на підлозі! Приходжу, а прооперований на грижу (це був саме дід Петрук) лежить на матраці поміж ліжками і зауважує: “Коло тепла мені гаряче, а тут – добре”.
Все це яскраві приклади того, як людина може не реагувати на холод. Враховуючи те, що дід Петрук пізнав силу Аюрведи, можна зробити висновок про його вміння не усвідомлено керувати хвилями власного мозку.
— Тобто дід Петрук був своєрідним поліським супергенератором?
— Навіть те, що більшу частину року він ходив босим і “брав силу” від землі, говорить про унікальність енергетики нашого земляка. Бо ж відомо, що особи малочутливі до низьких температур, можуть отримувати інформацію, яка недосяжна для тих, хто пристосований до температурного комфорту. Вони генерують могутні теплові хвилі свого тіла й водночас створюють промені інших характеристик за ритмом і довжиною.
Діда Петрука вважали телепатом і ясновидцем. Якось його односелець пригадував:” У нас у Серниках випадок був. Втопився хлопчик, шукали його і не могли знайти. А дід Петрук прийшов до річки і показав одне місце, мовляв, там шукайте. Не послухалися. А через деякий час знайшли тіло хлопчика якраз там, куди вказував дід Петрук…”
Пам»ятають поліщуки й випадок, коли в діда Петрука поцупили дрова в лісі, які він нарубав і позначив. Господар їх відшукав за відомими лише йому позначками. А злодій після того важко захворів і терпів муки до самої смерті.
Найголовніше ж, про що казав дід Петрук: “Краще спасіння від всіляких хвороб – молитва!” Він вважав, що потрібно постійно молитись, сповідатись. І тоді не варто нічого боятися. Вчив цієї молитви інших. Так він рятував від смерті і людей, і худобину. Родичі пригадують, як одного разу до діда приїхав із Зарічного чоловік і поскаржився, що його корова перестала давати молоко. Дід узяв його за руку, подивився на неї і сказав, що так зроблено через те, що в якоїсь жінки забрали сіно. Потім помолився, дав якесь зілля. Невдовзі рогата розщедрилася на молоко… А ще допомагав людям повертати вкрадене в них добро. Посередником у нього були й молитви-замовляння, невідомо ким і коли написані. Серце його у відповідальні моменти життя підказувало слова, якими треба розмовляти з Богом і Природою. Дід Петрук дотримувався всіх постів, ходив до церкви кожної неділі і в свята. А помер, коли виповнилося 80. Добра пам»ять про нього, як бачите, живе й досі…
Спілкувався Юрій БЕРЕЗА
Рівне.