РІВНЯНКА З ЧОРНОБИЛЬСЬКИМ СМУТКОМ В ОЧАХ

З рекомендаційного листа:”Пархоменко Тетяна Петрівна – науковий співробітник відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею. Займається проблемами збереження фольклорно-етнографічної спадщини Волинсько-Поліського регіону. Попри молодий вік, є досить відомим дослідником серед етнографів завдяки участі в багатьох фольклорно-етнографічних експедиціях ( обстежено 52 населених пункти Рівненської та Київської областей). Коло її наукових інтересів є досить широким. Зокрема, бере участь в археологічних розкопках. Проте основну увагу приділяє вивченню народних традицій, звичаїв та обрядів рідного регіону. Цьому присвячені її виступи на наукових конференціях і збірниках ВАКу. Мріє дослідити народну спадщину Волині, регіону, який мало досліджений етнографами та фольклористами…”
Тетяна на “відмінно” закінчила в Рівному музичну школу педпрактики при музучилищі та одинадцятирічку й, здавалося, як талановита піаністка могла з успіхом продовжити своє мистецьке сходження на вершину визнання, поступивши на навчання у відповідний інститут чи консерваторію.
Але обрала інститут культури, щоб здобути спеціальність… українознавця-етнолога. А після його закінчення, отримавши диплом із відзнакою, прийшла працювати в обласний краєзнавчий музей. Через рік вступила до аспірантури Київського Національного університету культури та мистецтв, де захистила дисертацію на тему народних обрядів, звичаїв і вірувань, пов’язаних із… бджільництвом. Звідти повернулася в стіни рідного краєзнавчого музею.
Це був початок її справжньої наукової роботи щодо вивчення та збереження національних духовних скарбів. Фольклорно-етнографічні експедиції стали невід’ємною часткою життя молодого науковця. Експедиції в Чорнобилем понівечені райони.
Спочатку було три виїзди в Рокитнівський район, потім – у Березнівський, Сарненський, Дубровицький… А далі – Баришівський, Переяслав-Хмельницький, Чорнобильський і Поліський райони Київщини, Брусилівський, Радомишльський, Попільнянський – Житомирської області. Працювала в 11 найбільш радіоактивно забруднених селах Чорнобильщини, де займалася збором експонатів і дослідженням теми “Традиційний народний календар”… За її ж підрахунками, таким чином понад рік часу пропрацювала на території, покривдженій невидимою смертю.
Слухаючи все це, дехто, не сумніваюся, уявив перед собою кремезну, на кшталт важкоатлетки, жінку, котрій ніщо не страшне. Я також до знайомства з Тетяною Пархоменко до таких належав. Але коли побачив її під час цьогорічної музейної презентації фотовиставки “Чорнобиль, якого ми не знаємо” та почув її схвильований голос, здивувався. Адже це була струнка й тендітна жінка. Тільки з неабияким твердим характером! Той характер відчувався в її розповіді про найболючіше – сплюндровану радіацією землю, вбите нею людське здоров’я, посіяну в безлюдних селах чорну тінь смутку, який мимоволі вихлюпував із її глибоких очей.
Та найбільше говорила старший тепер науковий співробітник відділу етнографії краєзнавчого музею про пограбовані мародерами оселі, про самоселів-відчайдухів, їхні біди, надії та сподівання. І про безцінні духовні скарби, що вивітрюються у безвість разом із радіаційним пилом. Тутешні звичаї, обряди, пісні, вірування, витвори мистецтва та побуту – це та інше може зникнути назавжди. Як їх зберегти? Як передати те багатство нащадкам? Відтак, разом з іншими однодумцями, як-от колеги-музейники Алла Українець, Галина Данильчук, і вирушає Тетяна Пархоменко в експедиційну дорогу, щоб відшукати ті скарби, зберегти їх, а найголовніше – науково опрацювати. Бо ж одна справа записати на касету голос старожила, зафіксувати на плівку його одяг, обійстя. За місяць, наприклад, записується до 15 90-хвилинних касет. А розшифрувати, перенести на папір, довести, як мовиться, до пуття все те – значно складніше, оскільки маєш зберегти ту ж вимову, той же спів у його первозданному вигляді.
— Кожна така наукова експедиція – це не туристична поїздка, – каже Тетяна Пархоменко.— Це клопітка, виснажлива праця усіх її учасників, кожен з яких – спеціаліст у своїй галузі. Тим паче, що працювати доводиться, як правило, в екстремальних екологічних умовах ( на побутові та погодні просто ніколи зважати).Тому хочеться якнайраціональніше використати відведений для цього час.
Найбільше хвилює науковця при цьому проблема зламаних людських доль. Переселенців зокрема. Їх впізнаєш відразу. По тих же нововишикуваних шеренгах голих будинків, хмарках самоти та беззахисності в очах старих людей. Видають їх і хвороби. Під час однієї експедиції розмовляєш із чоловіком чи жінкою, а вже наступного разу їх у живих можеш і не застати. Утім, попри чорнобильське горе, ті ж переселенці, як і самосели, відкривають тобі душу, коли просиш щось родинне розповісти, показати, заспівати. Жінок тут значно більше, ніж чоловіків. Але всіх їх об’єднує гостинність та відвертість. Наче це роблять востаннє…
Тож ділять із ними ту журу такі, як Тетяна Пархоменко. І прагнуть зберегти для нащадків небокрай їхнього світу, одягаючи спецівки, “пелюстки”. Ризикуючи власним здоров’ям, вишукують у покинутих оселях неповторні рушники, вишивки, побутові речі…Під час минулорічної зимової наукової експедиції Тетяні Пархоменко та її колегам випало зустрітися в чорнобильській зоні з Президентом України Віктором Ющенком, славетною поетесою, котра “не любить носити політичної біжутерії”, Ліною Костенко, нинішнім лідером громадського блоку “Пора” + ПРП” Віталієм Кличком. Особливо гріли душу членів експедиції бесіди та роздуми Ліни Костенко, котра не вперше приїздить у ці сумні місця.
– Мені в таких жінках, як Ліна Костенко, як моя старша колега Алла Українець, найбільше імпонує їхнє власне судження, – зізнається Тетяна Пархоменко. – На жаль, таке судження в багатьох нинішніх громадян, особливо молодих, відсутнє…
– А хто з жінок є для Вас ідеалом? — запитую.
Співбесідниця відповіла:
– В окупованому фашистами Рівному в Червоному Хресті як одна з керівниць жіночих служб працювала полтавчанка Харитя Кононенко, рятуючи військовополонених. Про неї згадував Улас Самчук, оскільки їхні дороги перетиналися в роки війни. Загарбники її заарештували за нібито зв’язок з УПА і знищили. Так ось, ця жінка знала, на що йде…
У науковому набутку Тетяни Пархоменко – понад двадцять опублікованих українознавчих праць, що стосуються звичаїв, обрядів, традицій Волині й Полісся, виданих буклетів, збірників. Звичною для неї є робота екскурсовода (Тетяна Пархоменко є й автором багатьох екскурсійних розробок, лекцій, виставок). Запрошують часто її в журі фольклорно-етнографічних конкурсів, фестивалів, свят. На рахунку науковця – 38 одиниць опису основного та 8 допоміжного фондів. Уже не кажу про її активну участь у роботі наукових конференцій.
Планів у Тетяни Пархоменко – ще більше щодо продовження експедиційної роботи, відкриття нових виставок, організації та проведення фольклорно-етнографічних свят, видання наукових праць, розробки лекцій,опрацювання польових матеріалів Чорнобильської експедиції тощо.
Тетяна Пархоменко бажає завжди всім своїм співвітчизницям щастя та любові. І ще рівнянка хоче, аби було в світі менше байдужості. Мабуть, не випадково. Хоча б тому, що як науковець давно досліджує символи вогню та свічки в духовних скарбах України. Досліджує з чорнобильським смутком в очах.
Юрій БЕРЕЗА,
Рівне.