Гонорар за мухи

Славко застав братів за досить дивним і незвичним, але оригінальним заняттям: вони щосили азартно ганялися по хаті і ловили... мух. Запитання у гостя застргяло в горлі. Але на його німий, майже безтямний погляд, Вовка на правах старшого захекано відповів: — Мух ловимо! Мати обіцяла заплатити за дві зловлені мухи по копійці. У реальності цих слів у Славка не було підстав сумніванися. Бо тітка Зіна, мати братів, на відміну від рядових колгоспників, справді мала змогу заплатити такий “гонорар”. Вона тривалий час працювала завідуючою сільмагом, мала тверду щомісячну зарплату і, ймовірно, й від побічного, “лівого навару” не відмовлялся. Хоча явних зловживань чи порушень односельчани за нею не помічали. Славко скептично подивився на півтора десятка мертвих мух, що безпомічно лежали на розстеленій на столі газеті “Советская торговля”. Мовчки зважив марні потуги юних мухоловів кількісно збільшити мертве поголів’я і реальну здобич, відповідно, заробіток. Тим більше, не впіймані мухи, нутром відчувши загрозу власному життю, терміново поховалися у шпаринах та по закутках: ні в двох кімнатах, ні навіть у кухні — жодної крилатої зловмисниці. — Ви, друзі, так багато не заробите, — зі знанням справи і водночас приречено підсумував Славко... — Не наловите й на сто грамів кольорового драже-горошку. І раптом мозок Славка метеором осяяла геніальна і водночас проста ідея, яку він відразу ж озвучив: — Йдіть у хлів до корови —там їх тьма — наловите два пуди. Навіть ґедзі кілограмові кружляють. Та й біля туалету хмарами літають. Там також великі, але чомусь усі жовті, як джмелі. Може, вони дорожчі будуть. Вовку й Толю, немов вітром винесло із хати, — миттю побігли у хлів, де їх чекав непочатий край роботи. Славко ж, щоб не заважати новітнім заробітчанам, розчаровано подався додому дочитувати книжку про Тома Сойєра. Тітка Зіна, ж хотіла таким прогресивно-преміальним методом позбутися хатніх мух, що нестерпно дошкуляли, особливо перед ранком. Коли ввечері повернулася з роботи додому, була смертельно вражена. А потім, коли до кінця усвідомила ідейний зміст усієї картини, мало не беркицьнулася в обморок. Її улюблені синки із задоволеними мармизами сиділи за столом, а перед ними гордо вивищувалася горою здоровенна купа трупів різнокольорових породистих мух. Хлопці совали ногами, нетерпляче чекаючи заслуженої винагороди. Але в той же день Вовка і Толик замість “гонорару” за зловлені мухи одержали добрячої прочуханки. Заодно перепало й за те, що безсовісно скомпроментували саму затію, власне, важливий санітарно-профілактичний захід з оздоровлення домашньої атмосфери.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,

Рівне.