Були в Тараса Бульби прототипи

А тепер ще про одну історію. Гетьман Іван Виговський у 1657 році уклав договір між Україною та Швецією, за яким оголошувалося „Військо Запорізьке та народ вільний і нікому не підлеглий.” Полковнику Гоголю імпонувало це, тому він взяв участь у боротьбі з московитами (відзначивсь у бою під Конотопом, липень 1659 року). Але польські шляхтичі не могли примиритись, що у Європі виникла козацька держава. Об’єднане польсько-татарське 18-тисячне військо під орудою коронного гетьмана Стефана Потоцького в лютому 1660 року оточило Могилів. На допомогу козакам поспішили частини під керівництвом уманського полковника М.Ханепка та миргородського К. Андреєва. Гоголь діяв сміливо, особливо, за свідченням літописця, „на вилазках польських людей, татар забили чимало”. Нападаючи, при штурмі втратили майже 2000 осіб. Пращур майбутнього письменника став підтримувати ту частину старшини, що наполягала на переговорах з Польщею й утвердженні автономії Української Республіки в межах Речі Посполитої. Того ж року його полк став учасником успішного чуднівського походу, після якого між поляками та українцями було підписано Слободженський трактат. Сам Остап Гоголь був нобілітований як шляхтич. На початку 1664-го на Правобережній Україні вибухнуло повстання проти польської влади та гетьмана Павла Тетері. Оголосив виступ Сулима, до нього приєднались Смоган та Іван Сірко, яким допомагав лівобережний гетьман Іван Брюховецький – прагнув мати вплив і на правобережних землях. Полковник Гоголь спершу підтримував повсталих, успішно діяв у районі Могилева-Брацлава, та потім перейшов на бік противника. Головною причиною цього випадку було те, що коронний гетьман Потоцький „приштопорив” у Львові двох синів полковника, які там навчались у одному з освітніх закладів. Ось тому восени 1661 року подільський полковник змушений був піти „під крило” польського монарха. Коли почав гетьманувати Петро Дорошенко, полковник визнав його владу. Зокрема, Гоголь разом із торговицьким полком О.Щербини та січовиками Івана Сірка успішно діяв поблизу Очакова, полонить чимало татар. Остап Гоголь неодноразово призначається наказним гетьманом Війська Запорізького, командував його підрозділами в багатьох військових операціях.
Закінчувавсь 1671-й рік. Коли коронний гетьман Ян Собеський „підімнув” гетьмана М. Хоменка, полковник скорився долі, за що отримав у володіння кілька сіл. А в 1784 році дід письменника, полковий писар Опанас Гоголь-Яновський підтвердив своє дворянське походження, а потім розказав сину Василю (батьку майбутнього літератора) про знаменитого пращура. Микола зацікавивсь генеалогічним корінням, почав збирати матеріали про запорізького полковника. Виявляється, що „наказним гетьманом уродзоного Гоголя” Правобережної України призначив король Ян III Собеський. Але позаяк її чималі території були під протекторатом турецького султана Мехмеда IV, то Остап Гоголь передислокувався на Полісся, під його крилом зосталися Чорногородська, Коростинівська та Дилерська фортеці. Будучи далекоглядним, прагнучи до об’єднання українських земель під єдиним управлінням, робив усе для цього. Помер Остап Гоголь 5 січня 1679 року, похований у старовинному Києво-Печерському монастирі. Відомо, що його синами були Мартин і Прокіп. А тепер послухаємо кандидата історичних наук Василя Чухліба. Є і чимало аналогій між життєписом історичного Остапа Гоголя та літературного Тараса Бульби. Сини першого навчались у Львові. Так само отримували вищу освіту й діти літературного героя, правда, вже в Києві. У повісті „Тарас Бульба” старший син загинув від рук поляків, а молодший переметнувсь на сторону братовбивців. Тут простежується пряма аналогія з долею синів пращура письменника: один із них (теж старший) загинув у 1671 році під час оборони Могилева, а інший невдовзі, в 1674- му, перейшов на бік поляків, які перед тим убили його брата. Та на цьому аналогії не закінчуються. Скажімо, саме тікаючи від погоні з Могилева, під час переправи через річку старий подільський полковник Остап ледь не загинув. Чи не нагадує це відомий епізод із втечею Тараса Бульби, доповнений описом полону й смерті козацького ватажка? Висновок?
Можемо твердити, що прототипом відомого літературного героя міг бути далекий родич самого автора, заслужений козацький старшина (27 років був полковником Війська Запорозького і п’ять літ очолював козаків Правобережжя) останньої чверті XVII століття Остап Гоголь. А можливо, „він списаний” із пращура Миколи Міклухо-Маклая? Як би там не було, а ці дві історії (з часом будуть ще й нові?) дають підстави твердити, що головна діюча особа всесвітньо відомої повісті „Тарас Бульба” — не плід уяви літературного генія, а постать, що мала конкретних прототипів. Тому вражає правдивістю, реалізмом і переконливістю.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.