Були в Тараса Бульби прототипи

Відомо, що найкращий спосіб визначити майбутнє – пригадати минуле: добре примножити, а погане забути й не повторювати. І в сивоголового Дубна минуле незабутнє, ще й легендарне, воно не раз переконувало, що невмирущий український народ не розгубив своїх духовних скарбів, своїх вікових традицій на нерівних історичних стезях.
А ще літописне місто бачило на своїх вулицях кам’янистих преподобного отця Іова Почаївського, мандрівних філософів Івана Вишенського та Григорія Сковороду, вченого епохи середньовіччя Мелетія Смотрицького, хороброго козацького полковника Максима Кривоноса, духом бунтівного Тараса Шевченка, талановитого французького романіста Оноре де Бальзака, гордість нашої музики Миколу Лисенка. І не дивуйтесь, коли в цій когорті дубенчани називають... Тараса Бульбу.
Дехто з прискіпливих читачів відразу зауважить: такої особистості насправді не було, художній образ створений талантом відомого письменника. Та не поспішайте з категоричним запереченням. По-перше, місцеві старожили на сто відсотків переконані, що описані в повісті „Тарас Бульба”події насправді відбувались. І хай запорізький полковник не здобув приступом грізну фортецю над Іквою, в історичну достовірність боїв навколо неприступної твердині мої земляки вірять свято і беззастережно. До речі, вірили в це і самі поляки, спорудивши у місті свого часу пам’ятник Андрієві Бульбенкові. Правда, після 1939 року його знищили пильні більшовицькі ідеологи, мовляв, не гоже вшановувати зрадника. Колишня викладачка педколеджу Валентина Тичиніна показувала мені непримітний скверик на Сурмичах, де біля церковці стояв цей пам’ятник.
По-друге, припустимо, що Тарас Бульба є лише плід творчої фантазії Миколи Гоголя. Та в ньому викристалізовані патріотизм, сміливість, впевненість у правоті задуманого багатьох славних синів українського народу: козацьких ватажків П’ятигора, Наливайка, твердих захисників православ’я Чопика, Білеця, Губки, які горою стояли за віру батьків. А зовнішні прикмети і слава багатої й неприступної волинської фортеці відомому письменнику видались настільки характерними, що для змалювання походу відважних лицарів-волелюбців обрав саме Дубно. Замок над Іквою описано з великою точністю як цілий комплекс укріплень, з безліччю сховищ, таємних ходів, зокрема до костелу бернардинів та синагоги. Тут ховалися в нелегку хвилину міщани. Пригадаймо рядки з повісті, як „Андрій ледве посувався у темному й вузькому коридорі, йдучи за татаркою і несучи на собі мішки хліба”. Ще й зараз будівельники натрапляють на траншеї у зріст людини, обкладені просмоленими колодами. Буває, ці траншеї провалюються, востаннє вирви з’являлись на вулицях Лесі Українки, Забрамі та на майдані Незалежності. Отже, не є вигадкою розповідь знаючих людей, що територія навколо замку помережана підземними ходами (ними можна було вибратись за межі міста). Цілком ймовірно, що існував „Андріїв хід”, він, як і всі інші, тримався в суворій таємниці. Бо ходами в замок під час облоги доставляли продукти, воду, боєприпаси, медикаменти тощо.
На питання „Чому Гоголь зацікавився нашим регіоном?” знаходимо ще одну відповідь у доктора історичних наук В.Санютович-Бережного, який стверджує таки цікавий факт: рід Гоголя бере початок на Волині в далекому 1405 році (див.Санютович-Бережний В. „Рід Гоголів на Волині”, збірник „Літопис Волині”, 1953 р. №3, Нью-Йорк—Буенос-Айрес, ст.37). А уродженець села Мирогоща, видатний інженер, громадський діяч Арсен Шумовський (Велика Британія) залишив нам такі рядки: „У селі Дитиничі, біля Судобич на Дубенщині є... гарний струмочок із піскуватим дном, дубовий гай і невелика могила серед чотирьох дубів – „Андрієва могила”; казали люди, що Тарас Бульба був історичною постаттю” (див.Шумовський А. „Ляховецьке гніздо”, збірник „Літопис Волині”, 1956р. №3, Нью-Йорк-Буенос-Айрес, ст.33).
Працюючи вчителем, я теж завжди казав учням, що головний герой повісті „Тарас Бульба” існував насправді, хоч і не мав для цього прямих грунтовних доказів. У творі великого сина українського народу, що давно став хрестоматійним і відомим далеко за межами нашої Батьківщини, змальовано козацького полковника, якого багато літературних критиків ототожнюють з історичною подією і згадують поруч із Петром Сагайдачним, Богданом Хмельницьким, Іваном Сірком, Іваном Мазепою. А можливо, й справді хтось із героїв козацької доби слугував письменникові прототипом при написанні твору? Як відомо, Микола Гоголь гаряче прагнув стати професійним істориком. Навіть певний час виконував обов’язки ад’юнкт-професора (докторанта) Санкт-Петербурзького університету та задумував багатотомну „Історію України”. Чи не міг він у той період життя дізнатись про свого відомого пращура, полковника доби Хмельниччини Остапа Гоголя? Чи, можливо, хтось інший з козацької старшини спонукав його якимось чином до створення незабутнього образу Тараса Бульби?
Тільки нещодавно знайшов підтвердження власним здогадкам. Розшукав у родоводі всесвітньо відомого земляка Миколи Міклухо-Маклая. Повсюди, куди б не закидала доля етнографа та мандрівника, возив він із собою повість Миколи Гоголя. Виявляється, дядько великого гуманіста Григорій замолоду товаришував і вчився з Гоголем, який цікавився родинними переказами Міклух. Їхній далекий предок Охрім Макуха був курінним отаманом у Війську Запорізькому. За визволення України з-під польської кормиги воювали і його сини Омелько, Назар та Хома. Середульший син, закохавшись у польську панночку, зрадив козаків, переметнувся на бік ворогів, сховавшись із ними в обложеній запорожцями фортеці. Соромно стало Омелькові та Хомі перед товариством, вирішили викрасти брата-відступника, аби віддати під козацький суд. Вилазка майже вдалась. Та при відході з фортеці брати наткнулись на ворожу варту. Ухилитись від сутички не випадало – Хома кинувсь на ворогів, власним життям дав змогу Омелькові, який тяг на спині зв’язаного Назара, дістатись до своїх. За зраду, втрати, смерть молодого брата, зневагу товариства отаман Охрім Макуха власноруч стратив Назара.
Оцей епізод і надихнув Гоголя на створення колоритних постатей полковника Бульби, його синів Остапа та Андрія. Нащадок Охріма сотник Степан Макуха, прадід відомого вченого, відзначився при взятті Очакова під час російсько-турецької війни 1722 року. За безприкладний героїзм командиру кіннотників присвоїли чин хорунжого та надали дворянство. Сама імператриця Катерина II вручила сміливцю стрічку з бойовим орденом Володимира I ступеня. Отоді „Макуха” став „Міклухою”, а „Махлай” (тобто „Капловухий”) дещо незрозумілим „Маклаєм”. Та не це головне в нашій історії. Запорожці Охрім Макуха та Степан Макуха були гордістю роду. Позаяк ніяких портретів старих воїнів не залишилося, бо обидва вони для нащадків уособлювались у Гоголівському Тарасі Бульбі, чий малюнок Микола, батько вченого, постійно тримав у себе на столі. За свідченням письменника Олександра Іванченка, дослідника життя і наукової діяльності славетного мандрівника та етнографа, останній називав себе „потомком Тараса Бульби”.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.
Продовження читайте
в наступному номері.