Шукаємо хлопців для інтимних утіх

Зграйка дівчаток, жваво жестикулюючи, щось читала з листків, густо наліплених на фасаді колишньої юнацької спортивної школи.
Побачивши, що я теж зацікавився оголошенням, школярки зі сміхом подались у напрямку Свято-Іллінського храму. На стандартному листку, приклеєному плівкою, було надруковано:
„Ахтунг! Ахтунг!! Ахтунг!!!
Дві симпатичні розкріпачені дівчини шукають хлопців для інтимних утіх. Приймають вдома і по виклику. З нагоди свята Валентина безкоштовно виконуємо мінет і анальний секс. Безпеку гарантуємо. Контактні телефони (наведено номери – авт.), питати Аліну та Міру. До зустрічі!”
Хіба міг спокійно пройти повз таке звернення? Прихопив аркуш, хоч десь підсвідомо відчував якусь каверзу. Набрав перший вказаний номер. На другому кінці обізвавсь геть не дівочий голос. Жіночка була здивована, коли „напросивсь” на зустріч. Мабуть, зацікавила її фраза, що „це не телефонна розмова”. Дістався за вказаною адресою – двері квартири відчинила солідна бабуся. Представившись, розповів, що привело в район цукрового заводу. Так, телефони були їхні (стаціонарний та мобільний) Так, Міра – їхня внучка-дев’ятикласниця, учениця однієї з дубенських гімназій. Дівчинці 15 літ, гарно вчиться, відвідує студію малювання у школі мистецтв. Пані Антоніна (так назвалась при знайомстві господиня) на сто відсотків упевнена, що Міра до оголошення ніякого стосунку не має. Її мати – вдова на заробітках в Італії; дівчинка виховується дідусем та бабусею у строгості, під суворим наглядом. Невдовзі прийде з уроків, чоловік пішов зустрічати, можете побалакати. Тільки мову бажано вести делікатно, аби не вразити підозрілістю.
Міра виявилася геть не секс-бомбою: невисока, туго збита, симпатична русявка. Короткий чубчик над сірими очима у півобличчя, довірлива посмішка. Помаленьку „підвів” розмову у потрібне русло. На запитання, хто міг „видати” таке оголошення, відповіла, що найімовірніше то робота Юрка. Однокласник хотів із нею зустрічатися, але він не подобається. Гадає, що таким чином хлопець вирішив „дістати” непоступливу дівчину. Кілька разів розмовляла з ним на цю тему, та він розумного слова чомусь не сприймає. Якось спересердя пригрозив, що „Міра ще пожалкує”. Як буде далі? Дев’ятикласниця знає, що життя зіткане з подій, вони можуть бути вагомими та дріб’язковими, тобто приємними і не дуже. Ото треба вміти тримати удар. Погане теж швидко минає. Якщо часнику не з’їв, то і смердіти не будеш. А Юрко – дурень, такими витівками нічого не доб’ється.
Розмова затягнулась. Мене потішило, що учениця не вельми приємну для себе ситуацію зустріла стійко, навіть із певною часткою іронії. Перехідний вік (перші симпатії, перші захоплення — перші образи, перші розчарування) – досить непростий. Ледь не кожен потерпає від цього. Один кидається писати вірші, інший вдається до агресії. Та й часи нині інші. Ігри, якими захоплюються підлітки, більш жорстокі. Оголошення, що з’явилось у центрі літописного граду, це підтверджує. Як на мене, такий „жарт” — яскравий прояв не лише юнацького максималізму, але й агресії.
Попросив прокоментувати ситуацію психолога Ірину Стахнюк. Спеціаліст зауважила, що становлення особистості у підлітковий період проходить, як правило, складно. З одного боку, переваги урбанізації, зокрема телевізор, комп’ютер, виробляють у юних впевненість, ніби вони вже дорослі; з іншого – відсутність життєвого досвіду, грошей, невизначений соціальний статус роблять їх вразливими, принижують. А тут ще й сподівання встановити бажані стосунки зазнали краху. От і спалахнула злість, шукалися форми помсти. У цій справі потерпають обидві сторони. Хлопчина переживає через свою „неповноцінність”, а дівчина — через приниження. Ще й батьки можуть повестись нерозумно, мовляв, сама винна, коли до тебе так ставляться. Дуже важливо, аби дорослі виявили терпимість і толерантність, поводили себе достойно, розумно захищали честь дочки.
Окреме слово про потерпілу. Якщо вона морально стійка, має запас душевних сил, гарні стосунки з батьками, то вдасться легко „погасити” негативну подію. Не слід зациклюватись на проблемі помсти тому, кого підозрюють у завданні образи. Бо так можна лише посилити конфронтацію. Найліпше – сприймати ситуацію з гумором. Тоді не завдаватимуть прикрощів такі випадки ні самим дітям, ні їхнім батькам.
Валентин СУМЕНКО,
Дубно.