МАМА ХРЕСТИКОМ ВИШИВАЛА…
Коли довгими зимовими вечорами Галина Тимощук із Хорупаня Млинівського раону зручно вмощувалася у кріслі і бралася за вишивання, то неодмінно поруч перебував син Валік і уважно слідкував за кожним рухом маминих рук, карбуючи у своїй пам’яті чарівні мережива на полотні. Тоді хлопчина не задумувався, чому матуся після виснажливої роботи на колгоспній фермі у Хорупані шукала розради у вишиванні, хоча поступово і собі взявся за голку і нитку і, як кажуть, “видав” кілька узорів. Цей вишивальний всеобуч випав на період, коли навчався у п’ятому-сьомому класах. А згодом інтерес до цього захоплення згас, у душі запульсували потужними струменями інші захоплення, які, зрештою, привели його на фізико-математичний факультет Рівненського педагогічного інституту.
Від батька і неньки Валентин успадкував аналітичний склад розуму. Обдарованого і не за літами кмітливого педагога із освітянського середовища виокремили фахівці, які займалися підбором кадрів для роботи в органах внутрішніх справ. Відтак Валентин чверть століття тому поповнив ряди правоохоронців, причому більш як два десятиліття гострив життєвий розум і розв’язував кримінальні головоломки у відділенні карного розшуку райвідділу міліції, на посаді першого заступника начальника райвідділу, де курував оперативні служби. Зрештою, службу в органах внутрішніх справ Валентин Тимощук завершив на посаді заступника начальника відділу карного розшуку УМВС України в Рівненській області у грудні 2006 року…
НАДИХНУЛИ НА
ТВОРЧІСТЬ… ПАВИЧІ
А з січня 2006 року у долі колишнього правоохоронця розпочався новий відлік часу. Звісно, Валентин не належить до категорії тих, хто щоденно у капцях снуватиме по квартирі, змінюючи лишень пози “тілолежання” на дивані перед телевізором. У роздумах, чим зайнятися на пенсії, минуло кілька місяців. Випадок у родині давніх колег і приятелів Петра і Наталії Феськових поставив крапку у кількамісячних міркуваннях. Тоді пан Валентин зупинив свій погляд на вишитій картині у помешканні Феськових. Доробок майстрині вишивання йому сподобався, і в ейфорії від естетичного задоволення він запевнив Наталію:
- І я власноруч таке зроблю!
Звісно, господиня знала багато достоїнств Валентина, але про те, що у його душевних запасниках із дитинства не погас вогник пристрасті до вишивання, навіть не припускала.
Десь через місяць картина була готова. Довелося майстру знову адаптуватися до мистецької атмосфери, яку у дитинстві творила мама, відновити рухи та інші складові тонкого ремесла. Але слова свого дотримався. До речі, перший його доробок має назву “Павичі п’ють воду”.
Цікаво, що атмосфера творчої напруги, самовдосконалення, естетичні параметри уже не відпустили вишивальника. Коли випадала вільна хвилина, брався за голку, нитки і творив диво на полотні. А взимку, бувало, упродовж дня займався улюбленою справою. Дружина та діти із розумінням сприйняли занурення у світ прекрасного. Відтоді творча уява, умілі руки та наполеглива натура підполковника міліції у відставці видали на гора більше десятка картин. На жаль, скромний майстер не поширюється про своє захоплення, але ті, кому довелося побачити його диво-творіння, не можуть мовчати, адже картини Валентина Тимощука – це мистецтво високої проби.
ТИСЯЧА “БАКСІВ” НЕ СПОКУСИЛИ…
До речі, автор власних доробків не розпродує і у своєму таланті вигоди не шукає. Даруйте за високий стиль, але його картини – справді безцінні, а скласти їм ціну може хіба що душа, яка здатна власним серцем осягнути політ фантазії, фізичну напругу і стійкість митця.
Останнім часом Валентин вишиває ікони. Якось, угледівши одну з них, діловий і щедрий підприємець запропонував автору 1000 доларів США. Захотілося йому облагородити цією роботою власне… кафе. Однак навіть діловитість не допомогла бізнесмену, бо порозумітися із млинівським самородком не вдалося. Пан Валентин власних принципів не зрадив, тим паче кафе – не те місце, де вічно панує атмосфера високоморальності та духовності. Зрештою, гроші – то марнота марнот, а мистецтво, як казав герой фільму, вічне.
Щоправда, деякі роботи автор дарує близьким людям. Його картина “Соняшники” навіть прикрашає оселю українки у далекій Італії, нагадує їй про ріднокрай. У Рівному мають змогу оцінити мистецький хист млинівчанина гості оселі полковника міліції пана Василя – картину йому автор подарував на 50-літній ювілей.
ЛЕЛІЮТЬ
ВИШИВАЛЬНУ ЕПОПЕЮ
Варто наголосити: навіть так звані “справжні чоловіки” ніколи не іронізують над захопленням Валентина, бо знають його як людину, що дасть фору будь-якому “крутому”. Адже більш як два десятиліття, займався тим, що тисячам “справжніх мужчин” не під силу і не по інтелекту. А ще майстер переконався: вишивання і глибоке занурення у творчий процес відволікає від турбот життя, заспокоює серце і душу, стабілізує роботу нервової системи. Очевидно, що саме ці медико-філософські складники колись допомагали мамі млинівчанина відволікатися від нелегких колгоспних буднів за вишиванням, де хрестики лягали на полотно, на якому вимальовувалося життя дещо веселіше, ніж за вікном.
На жаль, Галина Тимощук уже не може милуватися доробком сина, бо відійшла у далекі холодні позаземні світи. Натомість її душа може втішитися, бо син гідно крокує по життю, всотуючи у серце мамине захоплення, обдаровуючи пам’ять про неї своїми роботами. Уже й Віта – донька Валентина — підхопила сімейну естафету, яка, вочевидь, має завершитися родинною вишивальною епопеєю…
Віталій ТАРАСЮК, Млинів.
