А що скаже мама?

„Чи впізнаю Сергійка? Яким він став? Чи порозуміємося з ним?” – запитання одне за одним все народжувалися, кружляли в голові, та відповіді на них чоловік так і не знаходив.

... За місяць до „дембелю” Толя написав батькам, що залишається в Читі. Хлопцеві сподобалося це гарне сибірське місто, де ось уже два роки ніс військову службу. А ще тут жила красива синьоока дівчина Валя, з якою зустрічався солдат під час коротких звільнень. Вони з нетерпінням чекали останнього дня служби і мріяли відразу одружитися. Та й щоб сім’ю утримувати, у місті була можливість знайти роботу з хорошими заробітками.

Гучного весілля у них не було. Сіли вдвох у гуртожитку і з пляшкою шампанського відзначили народження нової сім’ї.

Толя влаштувався водієм, дружина працювала на пошті. Йшло нормальне сімейне життя. А через рік подружжю додала радості поява маленького Сергійка. А згодом і власну квартиру одержали.

Щоліта молода сім’я з сином приїжджала до Толиних батьків у маленьке українське село на Кіровоградщині. Свекрусі невістка сподобалася відразу, а внуком дідусь та бабуся взагалі не могли нарадуватися.

Так минуло сім літ. А потім мов чорна кішка пробігла між молодими. Якісь претензії, дорікання. сварки й... офіційне розлучення.

Толя повернувся в рідне село, пішов працювати в місцеве господарство. А коли там перестали платити гроші, перейшов у лісництво й аліменти сину надходили вчасно.

Пожив з однією жінкою, потім з іншою. Та ні з ким не знаходив розради, спокою, затишку. Можливо, тому, що кожну жінку він порівнював з тією першою, яка жила за тисячу кілометрів від нього. Всі погані думки образ тоді відступали десь далеко, а на згадку приходило лише приємне. Через роки він зрозумів усю дріб’язковість, малозначимість їх сварок і ніяк не міг вибачити собі розлучення і поспішний від’їзд. А чи зрозуміла це Валя?

Раз на рік Сергійко присилав бабусі вітальну листівку з днем народження. А цієї весни надійшов від нього лист: „Я був у вас ще зовсім маленьким, але і зараз згадую твої теплі руки, смачні вареники з вишнями, пиріжки з яблуками. Можна на ці літні канікули приїхати до вас у село? Це, звичайно, дорога далека, але я вже дорослий – мені чотирнадцять – доїду”.

А наступного ранку бабуся пішла на пошту і відправила телеграму: „Приїжджай, будемо раді тебе побачити”.

І ось тепер Толя, проїхавши двісті кілометрів у Харків, чекав сина. Нарешті оголосили посадку літака. Серце ось-ось вискочить з грудей. А назустріч уже біг юнак – точна копія Толі. Хіба тут не впізнаєш?!

Вони стояли, обнявшись, і плакали. Два чоловіки – батько і син. І їм не потрібні були ніякі слова.

Сергійку все сподобалося у селі – рибалка і купання на ставку, катання на конях, дідусева пасіка, бабусині духмяні пироги... Та збігли непомітно літні канікули, закінчувався серпень.

— Тату, поїхали зі мною, — якось зовсім не по-дитячому сказав син. Якби він тільки знав, як батько чекав цих слів...

— А що скаже мама? — хвилюючись, запитав.

— Я коли їхав в Україну, сказав мамі, що обов’язково повернуся з тобою. Повір, вона тебе чекає, щиро запевнив юнак.

... Батько і син у кріслах сиділи поряд. Літак тільки-тільки набирав швидкість. Але Толя думками вже був дуже далеко...

Галина ШЕВЧЕНКО

Рівне