«Дався мені цей Іванов!»

— Дался мне этот Иванов!
Звісно, дубенчанин зніяковів, бо аж ніяк не сподівався на не вельми втішний вислів про льотчика-героя. Щоправда, у ході розповіді усе стало на свої місця. З’ясувалося, що після повітряного тарану командування полку перебувало у психологічному цейтноті: усі знали, що ми з німцями дружимо, а тут радянський льотчик самовільно збив німецького літака. Власне, про це відразу доповіли Подгорному. Командир полку зателефонував у дивізію, яка дислокувалася у Луцьку. Однак з’ясувалося, що зв’язку немає — ворожі диверсанти уже «попрацювали» на нашій території. Із допомогою рації теж не вдалося вийти на зв’язок, бо на перешкоді стали суцільні «помєхи». Відтак у полку в Пекалові панував переполох, бо чи не кожен командир перебував у чеканні покарання. Мовляв, чим закінчиться таран льотчика Іванова. Тоді ніхто не переймався, що це був перший повітряний таран в історії Великої Вітчизняної війни. Власне, кожен ближче до серця сприймав речі буденні, але у значній мірі визначальні.
І лише коли опівдні 22 червня 1941 року В’ячеслав Молотов сповістив багатостраждальному радянському народу про те, що гітлерівська Німеччина оголосила нам війну, командуванню авіаторів із Пекалова віддало: Іван Іванов здійснив таран у перші хвилини війни, яка забере кілька десятків мільйонів життів. Своїм подвигом мужній льотчик бодай на якусь мить наблизив велику Перемогу, яка у травні 1945 року поставила хрест на людиноненависницьких планах гітлерівського фашизму...
Віталій ТАРАСЮК,
Млинів.