Купальське вогнище на березі Чорного моря

Відпочинок на Чорному морі дозволяє цілий рік не згадувати про лікарів, і це добре розуміло керівництво підприємства, де працювали учасники народного хору „Верес”, і тому гарантувало кожному хористу двотижневий відпочинок. Хористи брали з собою діток, онуків, дехто залучав до оздоровлення дружину або чоловіка. — Це було в далеких вісімдесятих минулого століття, — згадують подробиці приємного відпочинку співрозмовниці. — Виїжджаючи на відпочинок, брали колоритні сценічні костюми. У вечірню пору репетиція проходила паралельно з концертом, куди збирались не тільки відпочиваючі, а й місцеві жителі. Згодом, коли справи погіршились і підприємство не в змозі було оплатити відпочинок, хористки за свій кошт продовжували їздити на відпочинок. Саме тоді і виникла думка укласти угоду з місцевими господарями. Підприємливі хористки помітили на березі моря недобудований дім і вирішили довести його до ладу. Господар – місцевий рибалка — зі здивуванням слухав пропозицію жінок, які взялися надати допомогу. Пропозиція хористок полягала у наступному: взяти кредит і довести будинок до такого стану, щоб у ньому можна було розмістити групу з сорока людей. Жінки гарантували наповнення пансіонату упродовж усього курортного сезону за умови, що платня за проживання в ньому має бути нижчою, ніж в усіх інших. Про те, що рибалка дослухався до порад, зрозуміли, коли він зателефонував весною і повідомив, що може прийняти першу групу. Відразу ж зійшлися на ціні за проживання, що дало змогу розрахувати вартість відпочинку. І якщо не ходити щовечора до ресторану, то вона вкладалась у мінімальну хоч пенсію, хоч зарплату. Відтоді ця традиція прижилась і не змінюється. — На перший погляд втрачені кошти за проживання компенсуються за рахунок стовідсоткової наповненості, — пояснюють феномен дешевого житла рівнянки. Звісно, не все вдалося зробити господарю, як у дорогих пансіонатах, але відпочиваючі мали кімнати на двох осіб, чисту постіль, душ, тепле море за 100 метрів від оселі. На другому поверсі розмістилася їдальня, в якій поміщалося щонайменше 40 людей, а також там знаходились газові плити для приготування їжі. Господаря влаштовував такий стан речей, адже це дозволяло йому вчасно сплачувати кредит. До того ж відпочиваючі пов’язані родинно і це гарантувало порядок у закладі. Вийшов такий собі пансіонат родинного типу. Дехто з хористів їздить на початку сезону — в червні, декому до вподоби поніжитись в оксамитовий сезон — у вересні. А ось повернулась липнева група. Відпочиваючим запам’ятається на все життя свято Івана Купала, яке місцеві жителі знімали на відеокамеру, щоб ще раз переглянути чудове дійство, проведене дивакуватими західняками. У їхніх краях про це свято і не згадують. — Готувались до Івана Купала дуже відповідально, — згадують організатори дійства. — Заздалегідь визначили місце для вогнища, яке мало знаходитись поблизу води. Чоловіків відправили на узбережжя назбирати хмизу, а жінки з дітьми помандрували до степу по квіти, щоб сплести вінки. Після вечері, коли сіло сонце, всі зібрались біля запаленого купальського вогнища. Пісні, хороводи та вся святкова програма відбулися без порушень народних традицій. Стрибали парами через вогнище. Не переймаючись тим, що морська хвиля не розуміла їх намірів, дівчата пускали на воду вінки. Одним словом, відпочинок видався на славу. Про нього ще довго згадуватимуть і самі відпочиваючі, і місцеві жителі, і гостинний господар.

Лідія ДАЦЮК,

Рівне.