... І зателефонував «куди слід»

Можливо, причиною дивної поведінки, різкої психологічної перебудови Захара стало те, що в епоху розвиненого соціалізму за брехливим доносом його запроторили у концтабір. А, може, й з іншої причини у зраненій душі колишнього «зека» зародилася і в сприятливих умовах почала розвиватися бацила стукача. Цілком допускається і версія, що Захар таким чином мстить можливим суперникам за даремно проведені п’ять років на в’язничних нарах.

Одного разу Захар завітав у гості до свого приятеля. Погомоніли про се, про те, випили по сто грамів самогону, а потім гість подався у туалет. І тут його зір вразила незвичайна галерея портретів. Уздовж стін були розвішані фотографії Брежнєва, Андропова, Черненка, Горбачова і... Кучми. Гість нічого не мав проти розміщення у такому місці перших чотирьох чільників колишнього союзу. А ось, що серед них опинився... і тоді діючий президент України, Захара вразило до глибини душі. Вразило і спонукало до кардинальних дій. Чоловік не міг перенести такої волаючої несправедливості і нахабства.

Вийшов Захар із квартири приятеля і негайно зателефонував «куди слід». Зателефонував і почав чекати рішучої реакції із боку відповідної служби. Чекав день, два, три... тиждень... місяць. Але ніхто так і не вжив жодних заходів щодо приятеля, який зганьбив високопосадовця. Тим більше, що приятель жив собі поживав у доброму гуморі і настрої. Нічого не трапилося із ним і до сьогодні. Очевидно, ті, кому дзвонив Захар, вирішили, що ця проблема не варта виїденого яйця і нічого на неї витрачати час і зусилля — інших проблем вистачає. А, може, тому, що вже закінчувався термін президентства Кучми.

Тепер ображений Захар розповідає усім знайомим, які нині байдужі відповідні служби. Й обов’язково завершує власний монолог із прикрими нотками в голосі словами: «Та за Сталіна за таке...» На цій фразі потік бурхливих роздумів Захара різко обривається. Хоча не важко здогадатися, що діється у душі зневаженого правдоборця.

Ростислав ВАРЖЕЛЬ,

Рівне.