Безмовний крик приречинених на смерть

…”Мамо, не вбивай мене, дозволь мені жити… Я така крихітна і беззахисна… Відчуй мій поштовх, всю мою любов та ласку. Це ж я – твоя дитина, твоє майбутнє…Я тільки починаю своє життя і так багато хочу пізнати.. А ти - моя мама, найкраща мама у світі… Я вже тебе люблю, бо живу в тобі, дихаю і розвиваюся. По моїх жилах тече твоя кров. Я чую кожен удар твого серця і тепло твого тіла… Мамо, скажи, що любиш і не покинеш мене... Я буду слухатись тебе завжди... Мамо, не вбивай мене… Я повинна жити…Можливо, ти не чекаєш моєї появи і зовсім мене не хочеш, але не вбивай, дай мені шанс, і я завжди буду поруч з тобою, підтримаю і допоможу… Мамо, я відчуваю твій страх та печаль, але не треба, не вбивай! Ти ж все життя хотіла мати донечку чи сина…І ось я є, я в тобі, я продовження тебе самої…Не треба, мамо! Я - не винна! Дозволь мені жити... ти про це ніколи не пошкодуєш! Почуй мене, мамо…Це ж я - твоя дитина, якій Бог дав шанс народитися і побачить світ…”
Напевне, це б сказала кожна приречена дитина, яка стала випадковою помилкою своїх молодих батьків, якби тільки могла говорити…Маю сумніви, що хтось із них обрав би смерть, ще навіть не спробувавши жити. Та безмовний крик душі цих дітей так і залишається не озвученим під дотиком гострого скальпеля чи пекучого солевого розчину до їх тендітних, ще не до кінця сформованих тіл…
За офіційною статистикою, за останні п’ятнадцять років в Україні зроблено понад 10 мільйонів абортів. Неофіційні ж дані значно страшніші — більш як 30 мільйонів ненароджених життів через штучно перервані вагітності. Цей показник - навіть перевищує кількість українців, які загинули у Другій світовій війні та під час Голодомору… Щодня в Україні роблять приблизно 700 абортів, а 140 жінок після цього вже ніколи не зможуть мати дітей. Щомісяця кількість законно вбитих малюків сягає близько 21 тисячі і майже 250 тисяч щороку.На кожну новонароджену дитину припадає двоє, що не з’явилися на світ в результаті аборту, і цей показник росте з року в рік. У сучасній Україні більше 40% жінок хоч раз у житті робили аборт. Окрім того, за оцінками фахівців, частіше, ніж один раз на рік, у кожної жінки, яка застосовує внутрішньоматкову спіраль або гормональні контрацептиви, помирає вже зачата дитина в перші тижні вагітності…
З чого ж починається життя людини? З перших криків... з першого ковтка повітря… з перших обіймів матері… чи можливо з перших днів зачаття? Чи справді ембріон неодухотворений, чи є тільки частиною організму своєї матері, яка має право розпоряджатись цим крихітним життям? Як на мене, то життя починається у лоні матері, з моменту зачаття. Вже тоді у малесенької людинки, закладаються усі риси: колір очей, волосся, схильності та здібності. Вже тоді ця людинка – унікальна, якої досі ніколи не було, і яка не з’явиться вдруге. В її маленькому тілі вже є серце, і воно б’ється, а приблизно через місяць після запліднення у немовляти з’являються ручки і ніжки. І нехай це дуже маленька, але вже людина. І вона не є певною кількістю клітин чи просто біологічною тканиною… Та аргумент, що “це ще не людина, а просто плід”, напевно, найчастіше можна почути у такій ситуації. Адже майбутня молода матуся не чекала появи крихітки-малюка, а красень-хлопець, біологічний співавтор “творіння”, татком бути не планував і цій новині зовсім не радий… Здається рішення прийнято остаточне й незворотнє. Після чергових розмов молодих, не готових до нового життя батьків, роздумів про те, як бути далі, що скажуть люди, що “я робитиму, коли одна залишуся з дитиною” і сліз у подушку, остаточний вердикт маленькому створінню винесено: малюку не судилося жити…
Насправді, аборт – це питання моралі. Дозволяти аборти чи ні, вбивство це чи різновид операцій, життя в лоні матері це “плід” чи “маленька людина”? Це питання скоріше риторичні, адже точну відповідь не дасть ніхто… Звичайно, ненароджений малюк, це вже людина і позбавляти її життя ніхто немає права, адже це вбивство, хоча і узаконене. Та хто із нас має право читати моралі жінці, що частіше за все залишається одна з проблемою незапланованої вагітності, яка не бачить майбутнього ні свого, ні своєї дитини? “Треба було думати раніше” – найчастіше лунає у відповідь. Треба було… Та про яке “раніше” може йти мова, якщо проблема існує зараз і час не можливо повернути назад. Аборт?.. Перше, що знову спадає на думку в такій ситуації, але чи єдиний вихід аборт, чи вирішить він всі проблеми, чи, можливо, створить нові? Ось над чим і справді варто задуматися. Адже згідно з статистикою понад 80% абортованих жінок виявляють самонищівну поведінку: висловлюють почуття ненависті до себе, починають вживати наркотики, зловживати алкоголем та мають суїцидальні настрої. Майже 30% жінок намагалися вчинити самогубство, половина з них робила спроби двічі або й більшу кількість разів. Удесятеро частіше трапляються випадки самогубства у дівчаток–підлітків, які зробили аборт. Більш поширене насильство над дитиною серед матерів, які робили аборт. До того ж, преривання вагітності може спричиняти ряд проблем пов’язаних зі здоров’ям і сотнями потенційних ускладнень. Адже, аборт – це чи не єдина операція, яка проводиться при відсутності хвороби, але шкодить здоров’ю не менше. Він удвічі збільшує ризик раку грудей, до 5% абортованих жінок не можуть більше завагітніти, що більше абортів робить жінка, то вірогідніше отримати фібріому матки, зростає ризик позаматкової вагітності й втрати колись таки бажаної дитини. Але все таки жінки на це йдуть…Чому? На це запитання у відповідь можна почути сотні виправдень і пояснень… Випадково завагітніла, а хлопець, дізнавшись про вагітність, вважає за краще перекласти всю відповідальність на майбутню маму. У кращому випадку готовий взяти на себе фінансові витрати на аборт. Також дівчата бояться гніву батьків, тому прагнуть таємно позбутися небажаної вагітності. При цьому більшість з них навіть не усвідомлюють всю небезпеку наслідків, які може спричинити за собою ця операція в такому ранньому віці. Або ж незапланована вагітність в результаті неефективності засобів контрацепції, внаслідок згвалтування або настання різних несприятливих життєвих обставин, при яких її збереження, начебто, неможливе… У сучасному світі, нажаль, “помилкова дитина” стала нормою життя, принаймні, в Україні.
Проте, шокує сама процедура аборту. Адже для того, щоб дістати маленьку дитинку, її розривають на частини ще в лоні матері. Спеціальним інструментом лікар бере ручку, ніжку або іншу частину тіла малечі і відриває її. Це повторюється знову і знову доти, доки вся дитина не буде розірвана на шматки. Хребет має бути поламаний, а череп роздроблений, щоб їх можна було видалити. Медсестра збирає всі частинки цього тільця і перевіряє, чи нічого не залишилося у лоні матері... Надалі вони відправляються на смітник, або ж використовуються як сировина для виготовлення косметики. Найбільше жахає те, що ненароджена дитина так само відчуває біль. Адже больовий рефлекс у малюка виробляється вже на сьомому тижні після зачаття. Проте найсильніший біль дитина відчуває при “солеаміценезному” аборті. В утробу подається концентрований розчин солі. Малюк його ковтає, обпалюється ним і починає відчувати нестерпний біль. Якщо не виникне ускладнень, наступного дня мати народжує понівечену, вбиту дитину…
Проте чомусь жінки не задумуються над тим, що і ненародженні діти мають сльози… Доказом цього є документальний фільм американського доктора Бернарда Натансона, “Німий крик”… В кадрі показують як роблять аборт у лоні матері… Малятку всього 12 тижнів і його позбавляють життя… На екрані чітко показано тіло дитини: голівка, очі, носик, маленька ручка тягнеться до ротика, наче хоче смоктати пальчик… Маленькі рученята і ніжки час від часу повільно рухаються, маля плавно змінює положення тіла, так спокійно ніби і не відчуває наближення небезпеки… Та несподівано з’являється інструмент, який приєднаний через вакуумну трубку до електроноса… Його повільно наближають до дитини… На екрані чітко видно, як малюк намагається втекти від вакууму-відсосу, ухиляється від чужого і зовсім не потрібного предмету… Його серце все частіше і сильніше б’ється, з’являється панічний страх і коли вакуум ловить дитя, його маленький ротик широко розкривається в німому крику. Серце б’ється все гучніше і швидше. Кюретка впивається в тільце дитини і буквально відриває її від крихітної голівки. Тепер усе… Через секунду лікар вводить аборцанг. Він міцно охоплює маленьку голівку. Слабенькі кісточки маленького черепа розчавлюються і розплющуються в одну мить. Те, що кілька хвилин тому було голівкою, видаляється. Тепер на екрані видно лише шматки тканин і осколки – усе, що залишилося від крихітної і безпомічної людської істоти…
Ось так і обірвалося ще одне життя, а безмовний крик ненародженої дитини так і залишився непочутим суспільством. Подумаєш, дрібниця, законно вбили ще одну ненароджену людину, хіба ж останню?..
Вікторія РИЧКО,
Рівне.