Весілля довелося відкласти

Бувальщина
День свого народження Едуард зустрів без особливого захоплення. По-перше, у нього, нової бізнесової “зірки”, після вчорашнього пишного застілля із колегами відчувалася деяка сухість у роті і легке тремтіння рук. По-друге, дратувала неможливість з’ясувати звідки взялася вродлива білявка, котра зараз із дитячою безпосередністю смиренно спить у його ліжку.

Згадати її ім’я Едуард навіть не намагався. Як правило, такими дрібницями він собі голову не забивав. По-третє, день народження по-справжньому требу відзначали саме сьогодні — за паспортом. Крім того, збирався вирішити безліч службових справ, що, як на зло, навалилися.

А тому потрібно було терміново привести себе в порядок, принаймні, набути пристойного вигляду; максимально швидко і з мінімальними затратами фізичної енергії виставити за двері квартири юну сусідку на ложі насолоди. А вже після офісних клопотів можна буде розслабитися у колі найближчих друзів. День народження вирішив відзначити у сауні із розкішним басейном — ідея, якою Едуард гордився як оригінальною і вишуканою. Шкода, звичайно, що батьки не розрахували і він з’явився на світ серед зими, а то для відзначення такої оказії дуже підходить лоно природи.

Із білявою дівулею обійшовся майже ніжно: запропонував умитися і разом поснідати. Вона раптом видалася йому надто юною. Але у нього стільки “зелених”, що може щовечора купувати таких по півсотні.

Після третьої чарки коньяку йому відпустило, але Едуард зненацька розізлився невідомо на кого і, немов із переляку, випалив:

— Поснідала, кави випила?! Тепер, подруго, відчалюй звідси у напрямку моря. Мені ніколи — справи. Ну, давай, давай, більше нічого цікавого не буде. І не закочуй очі, у мене самого голова після вчорашнього... Цілую ручку, пані...

У сауні багато пили, їли, проголошували тости, говорили дурниці, жартували, сміялися, відпочивали хто як хотів. До поросячого вереску, правда, не доходило: під рукою був басейн, де вчасно освіжалися. А хто набирав надто великого розгону — того освіжали силоміць.

Іменинник демонстрував загальну стриманість і завидний опір “зеленому змію”. Поруч була Софія, яка в такий день повністю потурала коханому, не відхиляючи Едуардових палких залицянь. Проте кокетувала досить уміло і винахідливо. У результаті таких її дій у розпал шаленого застілля винуватець урочистості рвучко підніс вгору руку, закликаючи до загальної уваги, й голосно і чітко сказав:

— Народ, ша! Прекрасна дама не вірить у щирість моїх почуттів. Закликаю всіх бути свідками! Пропоную незрівнянній Софії руку і серце! Якщо вона згідна стати моєю дружиною.

На вродливому обличчі Софії навіть людина, яка далека від фізіономістки, змогла б прочитати цілу гаму почуттів. Урочистість (Ага, попався). Сумнів (Чи годиться у чоловіки?!). Нерішучість (А якщо завтра трапиться хтось кращий?). І, нарешті, тверезе усвідомлення (Пропозиція — ще не шлюб, можна потім і послати).

Немов добре натренерованим на репетиціях жестом Софія люб’язно простягнула Едуардові гнучку тендітну руку, промовивши із хвилюючими, засоромленими, ретельно приховуваними, а тому фальшивими інтонаціями, що ніби ненароком вирвалися назовні:

— Напевне, це — доля...

У свою чергу Едуард королівським жестом одягнув на руку обраниці золотий браслет із яскравим діамантом, що мало засвідчити не тільки глибину почуттів, а й серйозність намірів і всього процесу.

— Обручку у наш час дарувати банально.Тому наші заручини вирішив ознаменувати оригінальніше і нестандартно, — проспівав новоспечений наречений.

Усі радісно і дружно заплескали у долоні, але не всім вірилося у затію Едуарда, що, як завжди, дещо тхнула аферою. Коли далеко за північ хтось із обслуговуючого персоналу кинув невдоволено: “Ще потопляться до ранку...”, тверезіші почали неохоче збиратися додому. Едуард і Софія, за його пропозицією, вирішили провести першу шлюбну ніч у нього в квартирі: все одно ж колись доведеться починати.

“Мерседеса” свого із відомих причин Едуард не брав, а тому скористались таксі. По дорозі закохані щось просторікували про майбутнє весілля, медовий місяць на березі надто теплого моря та щасливе сімейне життя. Але до логічного завершеня так нічого й не довели навіть у безтолковій розмові, бо хміль невтомно брав своє. Коли автомобіль загальмував біля рідного під’їзду Едуарда, їх зустрів невеличкий натовп із міліціонерів, цивільних осіб із військовою виправкою та гаволовів. Тут же стояла й Едурдова знайома білявка по спільній постелі минулої ночі. Майор чемно козирнув і офіційно,сухо промовив:

— Затримуєтесь за підозрою у згвалтуванні неповнолітньої.

На зап’ястках в Едуарда глухо клацнули наручники і його поспіхом запхали у задні двері заґратованого “уазика”. ”Весілля доведеться відкласти на невизначений період. Як і медовий місяць, — несподівано пронизали протверезілий мозок думки. Підставила, підставила, фарбована сучка”...

“Уазик” зірвався із місця і прудко помчав вулицями притихлого нічного міста. Біля під‘їзду на білому зимовому тлі самотньо чорніла жіноча постать...