Захист журналістів – справа рук самих журналістів?

Темою, запропонованою до обговорення “Прес-клубом” за ініціативою редактора “Рівненської газети” та в.о. редактора тижневика міської адміністрації “7 днів”, була свобода слова. Конкретним приводом до розмови було порушення судових справ, у яких обидва видання виступають відповідачами.

У дебатах, в яких взяв участь також представник позивача, на жаль, запитань виявилось більше, ніж відповідей на них.

Основна тема ледь не потонула у вирі споріднених проблем, як от:

1. Чи може державна комунальна газета бути вільною від тиску політично заангажованих представників місцевого самоврядування?

2. Чи насправді незалежні так звані “незалежні” ЗМІ від кон’юнктурних замовлень влади?

3. Що для політика страшніше – “чорний піар” чи повне бойкотування засобами масової інформації?

4. Хто і як має захищати журналістів, які ризикнули висловити власну думку на сторінках друкованого видання, у теле- або радіоефірі?

За “круглим столом” (до речі, його учасники настільки прагнули бути полікоректними, аби їх не звинуватили ані ті, хто нині при владі, ані опозиція, що правдиву інформацію виявляли не словами, а, скоріше, за допомогою емоцій) трохи несподівано була озвучена думка: ЗМІ поділяються не на державні/комунальні та приватні, партійні або незалежні, а на популярні та непопулярні.

Питання, як реагувати на утиски, переслідування та перешкоди для вільного мислевиявлення, залишилося відкритим. Йти романтичним шляхом звернень, мітингів, наметових таборів чи вдатися до більш прагматичного вирішення проблеми: найняти гарного адвоката і на позов відповідати позовом?

Так і розійшлися по редакціях, з думкою, що цю проблему кожен журналіст і редактор мають вирішувати на власний розсуд.

Як тут не згадати крилатий вислів класика, що визначав ступінь свободи слова розміром торби із грошима…

Чи справді наша преса настільки вільна, наскільки їй вистачить коштів, щоб оплатити судові витрати?

Особово принциповим журналістам досвідчені колеги порадили наступне: якщо редакція ЗМІ вирішила розмістити на шпальтах свого видання матеріал, що містить думку, відмінну від уподобань політичного діяча будь-якого рангу, варто підстрахуватися. Задля чого під матеріалом повинен стояти чіткий підпис замовника та позначка “на правах реклами”. І тоді за будь-яку “політнекоректність” (від легкого натяку до відвертої інсинуації), моральні збитки компенсуватиме “рекламодавець”.

Діана ОРЛОВА.