Я не люблю ночей

Увечері сон відразу забирає мене до себе, але вистачає його ненадовго. Десь із третьої до четвертої ранку, в той час, який ще називають годиною „між вовком і собакою”, мене будять думки. Вони тісною юрбою сидять на підлокітнику дивана, що дістався мені від подружки як скромний внесок в умеблювання моєї нової квартири. Квартири, де більше немає нормальної родини і немає любові, а є тільки ці запитання, які не дають спокою, запитання, що накидаються на мене відразу, як тільки я розплющую очі.

Найголовніша думка зветься „За що?”. Вона найстаріша і наймудріша від усіх інших, але їй не ліньки з’являтися тисячний раз.
Я не знаю відповіді на це запитання. Ми жили добре, але, як і в будь-якій сім‘ї, у нас були розбіжності й суперечки. Я довіряла чоловікові усі свої найпотаємніші думки й вірила, що все буде гаразд. На свій лад і смак я облаштувала його незатишну холостяцьку квартиру — море квітів на кухні й у вітальні. Ми заприсяглися одне одному: „у горі й у радості, у хворобі й здоров’ї, у багатстві і бідності, поки смерть не розлучить нас...”. Однак померла любов.
А, може, її і не було зовсім? Тоді я, здається, зможу зіпхнути товсту і нахабну „За що?” з дивана, тому що мені нарешті розвиднілося: кохала тільки я, а він дозволяв себе любити і черпав мене, мої почуття великою ложкою, доки усе не скінчилося і джерело натхнення висохло без підживлення.
Друга думка зветься „Що далі?”. Вона дуже метка і з’являється не тільки вночі, а й удень. Вона дає мені хіба тиждень на перепочинок-ейфорію, коли я у своїй квартирі можу не боятися образ і погроз. А потім думка „Що далі?” уподібнюється зламаному кранові, що капає. Як не закручуй, однаково капає...
...Коли розв’язала питання із оплатою квартири і застави за кредит, постала проблема з телефоном і світлом... Коли з’явилася маленька робота за смішні гроші, лікарі сказали, що далі тягти з операцією на коліні не можна... Коли на рахунку зовсім не залишилося грошей, я чомусь перестала одержувати допомогу на доньку... Але саме ця думка „Що далі?”, не даючи мені ніякого спокою, привела до того скромного результату, що нині маю — квартира і скромна робота.
Третя думка піднімає голову, коли чує: „Я не створена для сім‘ї”. Вона — рідна сестра думки однієї з героїнь детективів для домогосподарок. Там одна жінка казала приблизно так: „Звір на ймення Даша Васильєва у клітці шлюбу жити не може”. Я так мріяла мати сім‘ю і стільки для цього зробила, однак лежу зараз у темряві ночі на старому дивані й борюся з думкою номер три, вмовляючи себе, що все ще буде...
Є ще й четверта, й п’ята, й шоста думки, і Бог знає яка ... Вони з’являються і знову зникають, і їхній танок вночі можна припинити хіба тільки за допомогою снодійного, виписаного домашнім лікарем, який дотепно сказав: „Це ще не наркотик, дорога фрау Ж., але вже й не ліки”. Втім я давно закинула коробку з пігулками в найдальший куток — треба вчитися боротися самій. Що нас не вбиває, те робить сильнішими. А сили мені потрібні... Шукати нормальну роботу, виховувати доньку і ...чекати кохання?
Наталія ЛЕВЧУН,
Рівне.