Дубенські футболісти обігрували фашистів

Останнім часом відбулась переоцінка цінностей. Не доведено, що присутній на стадіоні один із есесівців залякував спортсменів у червоних футболках. Натомість з’ясували, що розстріляли „четвірку” аж ніяк не через переможний результат. Один поліг як співробітник НКВС, другий – прокравсь на хлібзавод, ще третього підстрелили на вулиці після настання комендантської години. Не вельми подобалось прокомуністичним ідеологам, що німці три дні перед матчем видавали динамівцям посилені продпайки. А ще не слід забувати, що проти напівлюбительської команди „Люфтваффе” виступало семеро футболістів, які за підсумком 1940 року входили в список 55 кращих спортсменів Союзу: Микола Трусевич, Володимир Гребер, Йосип Лівшиць, Микола Махиня, Іван Кузьменко, Віктор Шиловський, Петро Лайко. І залишився на столичному стадіоні „Динамо” на честь полеглих пам’ятник-горельєф...
Історія ця пригадалась ось чому. Виявляється, влітку далекого 1942 року відбувались зустрічі майстрів футболу Дубна із німецькими та мадярськими вояками. Завдяки дослідженню кандидата історичних наук Петра Савчука (книга „Дубно під час світової війни”, в-во „Аіста”, Рівне, 1999р.) вдалося пролити світло на це питання. Як відомо, окупаційна влада на перших порах, аби привернути на свій бік місцеве населення, дозволила діяльність міського театру, де працювали 50 чоловік, не забороняла функціонування духовних оркестрів, Товариства „Просвіта”, музичного інституту імені Миколи Леонтовича (мав п’ять відділів), де здобували освіту 100-116 студентів, державної гімназії імені Симона Петлюри тощо.
Окремо скажемо про товариство „Просвіта”, при якому діяли кілька спортивних секцій. Так, футбольна секція організувала команду „Юність”, де виступали любителі футболу довоєнного „Спартака”. Було проведено низку зустрічей із провідними клубами Рівненщини. А 12 липня 1942 року спортклуб при „Просвіті” дав бій німецьким воякам. Гра завершилась із рахунком 5:2 на користь дубенчан. Ще через тиждень, 19 липня, „юнаки” вийшли на поєдинок із мадярськими футболістами. Репортер об’єктивно відзначив, що німці „підсилились” кількома гравцями з Будапешта. Матч виявився нелегким: слабке суддівство, брутальність мадярських футболістів, зокрема, нападаючих Карачі та Тугая. Фінальний свисток зафіксував нічию – 2:2. Непогано прявили себе граючий тренер Молчановський, гравці Ключенко, Щацький, які і не залишили поле без забитих м’ячів. За ДСК „Юнак” виступали також Гловацький, Гуменюк, Клабан, Колодзейчук, Попов, Пшибиш, Смолін. Цікаво, що подивитись гру улюбленої команди зібралось 2-2,5 тисячі вболівальників.
Була ще одна зустріч „Юнака” з мадярами Золичня. Уже в першій половині напад під орудою Молчановського забив три „сухих” м’ячі, а в другому таймі довів рахунок до 5:1 на нашу користь. Дубенчани виїжджали на матчі в сусідні райони. Так, у селі Бугаївка (поблизу Радивилова) розгромили (9:1) місцеву команду. Потім були переможні зустрічі з костопільчанами – 4:4 і 3:2, лучанами – 9:1 і 3:1. І лише від футболістів товариства „Темпо” (Здолбунів) команда з Дубна зазнала прикрої поразки – 2:3.
Звіти хоч і короткі, засвідчують, що ні про які утиски з боку влади, їх структур не йшлося. Навпаки, наведемо факт, що в Бугаївці, наприклад, глядачі оцінили гостей, бо „серед них були німці (!?)” й такі, які розмовляли по-польськи. Отже, не на останьому місці в наших земляків була турбота про „чистоту спортивних шеренг”.
Я поцікавився у директора місцевого Державного історико-культурного заповідника Петра Смоліна, чи не його родич влітку 1942 року вдягав фуфайку „Юнака”. То просто однофамілець. Можливо, хтось із старожилів-уболівальників, прочитавши оці рядки, зможе більше розказати про дубенський спортивний клуб, предтечу нинішнього „Спартака”, нещодавно відновленого в Дубні.
Василь ЯНОШІ,
Дубно.