На одному працелюбстві кар’єру не побудуєш

Хто виграє на сучасній арені праці? Той, хто знає, коли сказати комплімент директору, чи той, хто сумлінно виконує свою роботу? Відповідь однозначна: кар’єру не побудуєш лише на одному працелюбстві. Запорукою успіху зазвичай слугує лобізм, гнучкість, впевненість у власних силах. Мене особисто зацікавило питання, як у сучасних умовах можна досягти рівня кваліфікованого управлінця?
Перша робота в одному з автосалонів Рівного залишила лише позитивні враження, однак у якийсь момент зрозуміла, що “вже виросла з такого розміру штанців,” і треба рухатися далі.
За два роки роботи на іншому підприємстві змогла завоювати симпатії колег саме оперативністю і відповідальністю до поставлених завдань, зарплатня збільшилась удвічі, а мої апетити – вдесятеро. Придбала квартиру в кредит, який, як і у більшості, перетворився на болючий ячмінь на оці. Але кваліфікований працівник завжди зможе відстояти своє право на місце під сонцем, і я почала працювати наполегливіше, шукати себе у житті і можливість побудувати успішну кар’єру. Яскравим прикладом став прихід на підприємство нового працівника, який за три місяці роботи збільшив свою заробітну плату удвічі і доріс до рівня помічника директора. І це в той час, як мої матеріальні статки і запис у трудовій книжці не змінилися (ми працюємо на аналогічних посадах). Може, слід було застосувати принцип Парето, де йдеться про те, що 20% часу, який ми використовуємо, приносить 80% результату, натомість інші 80% часу лише 20%? Чи допоможе метод АВС у тайм-менеджменті Бенджаміна Франкліна, коли слід усі справи поділити на три категорії завдань: А – першочергові, В – другорядні, С – малозначимі? Про мистецтво менеджменту написано десятки тисяч книг, головне – розібратись, якими навичками необхідно володіти, аби вирізнитись із сірої маси працівників. І нехай я приземлю деяких наївних людей, але це зовсім не бажання працювати.
Дейл Карнегі писав, що коли ви приходите влаштовуватись на роботу, то не обов’язково концентрувати увагу на тому, що у вас дві вищі освіти. Можна зауважити, що вашим хобі є рибалка (якщо достеменно знаєте, що директор теж фанат цієї справи) і ви чули про угіддя в Березнівських лісах, де за ніч витягують по 18 сомів! Запам’ятайте: людину цікавить тільки... вона сама. Вам цікавіше слухати, як подруга говорить про те, що її у перукарні підстригли “не так”, чи повідомити про свою біду – що звіт у податкову не прийняли, що на ремонт школи знову слід здавати кошти?
Повірте, варто не просто виконувати завдання, треба брати ініціативу у свої руки.
Знаєте, чому одній із моїх колег не підвищували зарплатню? Бо вона не просила! “Значить, вона її ще влаштовує”, - перепис з вуст керівництва. Тому я прийшла до директора і сказала: “Пропоную ввести деякі зміни в роботі компанії, що письмово відображені в службовій записці”. Йшлося про те, що кожен підпорядкований мені працівник подавав щомісячний звіт за розробленою формою про хід роботи, виконання і плани на наступний тиждень. Я, підсумовуючи, доповідала на щотижневих нарадах, подавала своє бачення ситуації в компанії. Відображала і результати економії. Але суть не у цьому, були ще ідеї, які вмирали у зародку (заборона паління, що забирає час, відведений для роботи, і знижує продуктивність праці). Були ідеї, які не приживались (наприклад, журнал порядку, де передбачається і матеріальне заохочення, і стягнення). Та головне, що людина може дати підприємству, аби воно могло натомість відповідно її винагородити? Я – менеджер за освітою, за покликанням та за посадою, моя думка щодо оптимального співвідношення “робота-працівник” – чіткий баланс між мотиваційними факторами (ставка плюс відсоток на будь-якій посаді, тобто має бути обов’язкова прив’язка до заробітної плати кожного працівника, а не “відсидів-втік”) та виконанням поставлених керівництвом завдань.
Поклавши на задню полицю в шафі свій здоровий глузд та наївне бачення ситуації, впевнена в одному – вміння приховувати свої справжні емоції, фальшиво посміхатись і говорити, що ти розумієш причини зменшення твоєї зарплати і паралельне збільшення обов’язків, не варто... Хоча... При мені декілька людей зробили кар’єру, застосувавши названі чинники.
Інна СМІТЮХ,
Рівне.