Нещаслива княжна з Острога

Не народися багатою, а народися щасливою. Не раз і не два цю народну мудрість доводиться нам чути у повсякденному житті. Бо й справді, ні дорогі сучасні котеджі та вілли, ні найдорожчі іномарки та меблі, ні золоті та діамантові прикраси — ніщо не може конкурувати із, здавалося б, таким непомітним та простим, але водночас таким кришталево чистим і ніжним почуттям як кохання. На превеликий жаль, не відчула цього щасття за своє коротке життя одна із найбагатших жінок у Європі та у Литовському князівстві дочка острозького князя Іллі Острозького — Єлизавета Острозька.
Саме до неї можна віднести вищеназвану мудрість. Підтвердженням цього є польський літопис «Wolyn blizey» («Волинь бліжей») за 1997 рік. «… Єлизавета Острозька, відома під здрібнілим іменем Хальшка, була дочкою Беати Косуєлєцької та князя Іллі Острозького. Народилася в 1539 році в острозькому замку вже після смерті свого батька, від якого унаслідувала великий маєток. Так, з часом мали до неї перейти і багатства матері. Таких маєтків не було багато навіть у Європі. Її руки, а точніше маєтку, почали домагатися перші пани Польщі та Литви, не бракувало також титулованих претендентів із-за кордону. Радзивілли, Сангушки, Боровські, Турки роздумували над тим, як женитися, щоб припало їм її добро…»
Однак цьому перешкодою була мати та король Зигмунд-Август. Пані Беата, враховуючи молодий вік дочки, не спішила віддавати її заміж. В свою чергу, Хальшка підкорялася матері, ніколи ні в чому їй не заперечувала… Таким чином, усілякі рішення щодо заміжжя Хальшки йшли як від неньки, так і від короля. Король не поспішав зі швидким рішенням, роздумуючи над тим, кому зі своїх прибічників віддати за дружину прикордонну княжну.
Окрім короля Зигмунда-Августа, матері Беати, вирішував справу з заміжжям Хальшки і її стрий Костянтин Острозький. Саме він силою віддав її заміж, підступно при цьому спаливши замок в Острозі. …Одним із претендентів на руку Хальшки був черкаський староста Дмитро Сангушко, уславлений обороною Житомира від татар. Дмитро становив цікаву партію. Стараючись здобути Хальшку, одержав підтримку її стрия Костянтина Острозького, який висловив на цю шлюбну пару письмову згоду. Вступну згоду дала також Беата, хоча за всяку ціну хотіла стягнути цей зв’язок, адже Хальшка налічувала тільки 14 літ життя. Однак Дмитро Сангушко і стрий Хальшки Костянтин Острозький постановили вжити з цією метою сили.
Підступом заволоділи замком в Острозі, насильно впровадили до нього свій збройний загін і вимагали негайного шлюбу.
Насильний шлюб спричинив великий протест як зі сторони княжної Беати, так і з боку короля Зигмунда-Августа і його оточення. Закономірним було винесення вироку королівським судом Дмитрові Сангушку та Костянтину Острозькому. Втім, як воно все відбувалося, читаймо нижче:
«… Цього роду напівтатарські свати і вимушене взяття шлюбу скликало багато шуму в державі, до чого великою мірою спричинило протести та енергійні скарги, складені княжною Беатою.
Справа мала широкий аспект політичний. Костянтин Острозький і Роман Сангушко родами і дружбою пов’язані були з гетьманом Зном Тарновським, який знаходився у цьому часі в гострій опозиції до королівського двору. В колі Зигмунда Августа і оточуючих його Радзивиллів виникла об’ява, що прийняття маєтків Хальшки прибічниками гетьмана непомірно зміцнить опозиційну партію, що Тарновський отримає надто сильну позицію на території великого князівства Литовського.
Під натиском королівських панів, а також солідарних з ними Радзвиллів викликано було Сангушка Дмитра і Острозького Костянтина на королівський суд до Книшина. Оскаржені не з’явилися, однак були засуджені. Найсуворіше поступили до Сангушка, якого засуджено було на смерть і кару позбавлення заслуг та громадянських прав…»
Передчуваючи велику біду, що над ним нависла, Дмитро Сангушко зі своєю дружиною втікає з тим, щоб зберегти життя. Отже, занурюємося, шановний читачу, в далеке шістнадцяте століття і побачимо, як розвивалися справді драматичні події:
«… На звістку про вирок Дмитро Сангушко пішов з країни, намагаючись дістатися до чеських володінь свого покровителя гетьмана Тарновського. Забрав із собою жінку, наказав підстригти її як хлопця і віз у чоловічому вбранні. Втечу Сангушка не вдалося утаїти. Вслід за втікачем вирушила погоня.
На чолі своїх загонів переслідували його Януш і Єнджей Косуєлєцькі, Лукаш та Андрій Турки, а також Боровські. Ніколи до тої пори не траплялося, щоб екзекуторами вироку було стільки відданих, прославлених воїнів. На Дмитра організовано було майже полювання. Боровські випередили інші загони і першими догнали втікачів під Яромежем у Чехії, де і вчинили над Дмитром самосуд. Рейтери і війт Яромежа зжалилися над жертвою і поховали Сангушка в місцевому костелі…»
Як випливає з історичного джерела, був у Хальшки ще один претендент на її руку, це Лукаш Турко, який посідав свої маєтності в місцевості Шамотули.
«… Екзекуція викликала обурення в Чехії, однак нагадав про Хальшку король Зигмунд-Август. В результаті цього повернулася до Острога, де до неї від імені сина розпочав сватання воєвода Зборовський.
Врешті, її долю вирішив сам король, постановивши видати її за іншого учасника погоні — Лукаша Турка з Вєлкопольскі. Всі ці старання були для Хальшки байдужими, в усьому слухалася матері і віддалася на її рішення. Турко переконав Хальшку в тому, що мати висловила згоду на шлюб, дякуючи чому запровадив до заключення шлюбу. Беата визнала, що шлюб недійсний і тримала дочку при собі.
Спочатку Лукаш Турко не доходив до своїх прав, з часом вимагав у рівній мірі жінку, як і посаду.
Не знайшовши прихильності у Хальшки, Турко помістив свою жінку в замку, де не мала можливості контакту з людьми. Вдягнута у чорні скорботні вбрання, чекала цілі години, перебуваючи у відособленні.
… Коли ж у 1576 році Лукаш Турко помер, князі Острозькі надіслали у Шамотул чудовий портрет і кортеж яким керував князь Януш Острозький, після переговорів з родиною Турки забрано було Хальшку.
В 1576 році Хальшка переказала свої великі багатства на користь стрия Костянтина Острозького і його сина Януша. Князівська фортуна Острозьких не перейшла в чужі руки…»
І на сумній мінорній ноті завершується розповідь про княжну з Острога Єлизавету Острозьку.
«… Замкнена в острозькому замку, залишена сама собі без близьких осіб та приятелів поступово згасала! Померла в 1582 році, ледь 43 роки нараховуючи. Золото князів Острозьких не дало Хальшці навіть промінчика щастя!»
Чеслав Хитрий,
Рівне.