Демидівчанин одержав шістнадцять авторських свідоцтв. Він розробив проект намиву на Новій Землі

Що таке доля? Напевно, найоптимальніша відповідь – робити світ добрим, світлим (як назвав його Бог), самому бути хорошим, і тоді доля посміхнеться будь-кому.
Якось мені вдалося поспілкуватися із доброю людиною з блакитними очима, символом щирості - Володимиром Котовським. Його біографія насичена надзвичайно яскравими подіями, спогадами, які сприймаєш серцем.
Отож, В.Котовський народився 10 жовтня 1931 року у Демидівці, у сім’ї селян. Дитинство його минуло яскраво і весело. Маленький Володя любив співати. А ще йому дуже кортіло записатися в школу, і 1 вересня 1939 року Володимира віддали. Щоправда, насолода навчанням тривала недовго - всього 2-3 дні, бо тоді почалася війна. Вже згодом учнів перевели у підготовчі класи, адже радянська влада вважала, що знання на базі польської школи не підходили для нової системи навчання. Отож у підготовчих класах діти провчилися рік.
У 1941 році Володя закінчив другий клас Демидівської школи. Тоді розпочалися канікули, а на другий день, 22 червня, німецькі війська перейшли радянський кордон. Під час бомбардування всі почали втікати, тож і Володі вдалося втекти від смерті – до лісу, де він із односельцями пересидів найстрашніші миті.
Уже з 1 вересня 1941 року німецька влада дала згоду на продовження навчання. І знову ненадовго. Приблизно через два місяці школу закрили. Але діти не припиняли здобувати знання, адже вчителі були, тільки приміщень бракувало, тому усі займалися, де доведеться. Так Володимир навчався три роки. У його будинок завжди навідувалася дітвора, яка мала жагу до знань. А першою вчителько стала Є.Т.Дунас, яку згодом за сумлінну працю у вихованні підростаючого покоління гідно оцінила держава.
У 1951 році Володимир Котовський закінчив десятий клас із золотою медаллю. Він із посмішкою пригадує, як йому вручали Похвальні грамоти, призи, винагороджували екскурсіями до Києва, Канева, Запоріжжя. Він дуже любив музику та спорт. Зі своїми однокласниками організував оркестр народних інструментів. Допоміг їм у цьому керівник В.Мостицький. До того ж Володимир був найкращим легкоатлетом не тільки в районі, а й в області: у 1947 році їздив до Києва на Всеукраїнську олімпіаду з легкої атлетики, де стартував у бігу на 110 метрів з перешкодами. І там він посів 13 місце із 25-и.
Після школи Володимир Котовський мріяв вступити до медичного вузу, але оскільки його батько був репресований, то родина вважалася неблагонадійною, а відтак мрія не здійснилася. Тоді подав документи до Львівського інституту, але і там та ж проблема, хоч хлопець досконало знав усе, що вимагалося на вступних іспитах. На щастя, в Харківському зоотехнічному інституті був недобір на фах економістів, механіків, електрозварювальників, тому в 1951 році Володимир Котовський вступив на факультет механізації та тваринного господарства. І вже там Володимир став однією із блискучих зірок оркестру народних інструментів. Його популярність зростала (сам Володимир грав на домбрі) і кар`єра почала розвиватися. Оркестр давав концерти в Харківських вузах, (а їх тоді налічувалося 25) та поза колишньою столицею України.
«Я трішки працював на Волині (в Таробській ГЕС) старшим механіком, а згодом – головним інженером. А вже коли ліквідували район, то мене перевели у Ковельську МТС колгоспно-радгоспного управління також на місце головного інженера. Проте робота – адміністративна, тому пропрацював там я лише три роки», – пригадує пан Володимир.
Наш земляк – легенда наукових досліджень. Його розробки запроваджувалися у житлових масивах Харкова, Києва, Запоріжжя, Черкас, а також у Туркменії, Узбекистані, частково Таджикистані. Навіть відомий район у Києві — Троєщина — будувався з урахуванням його розробок. До речі, вони відомі всьому світу, а в будь-якій районній бібліотеці можна знайти його книги. Під час науково-дослідницьких робіт демидівчанин одержав шістнадцять авторських свідоцтв та винагород. Підсумок його розробок – 50 надрукованих праць, більш як 50 патентів на винаходи, які запроваджувалися по всьому СРСР.
Були й часи, коли легендарний науковець працював у Курському політехнічному інституті на кафедрі гідравліки. Викладав і в Черкаському інституті. А найголовніше – розробив проект намиву на Новій Землі. А вже на пенсії Володимир Котовський створив машину для добування сапропелій (мул водойм) у Київській та Волинській областях. Цей мул дуже корисний у медицині та сільському господарстві. Навіть у Саках (Крим) добували сапропелій розробленими ним машинами.
Бог подарував цьому чоловіку талант і добру вдачу. Пан Володимир зустрівся зі своєю майбутньою дружиною ще в інституті, де разом навчалися, але тоді стосунки не складалися. Та коли потрапили разом на роботу - покохали одне одного. А ще пані Тетяна закінчила Черкаський педінститут за спеціальністю вчитель біології і виробничого навчання. Упродовж майже чотирьох десятиліть працювала вчителем біології на Волині і в Києві.
Катерина ОГУЛЄВА,
Демидівка.