Якби статуя заговорила

А край в’юнкої дороги — скульптура із білосніжного мармуру: кількаметрова жінка, ноги якої обвиті змією. Якби статуя говорити вміла, то повідала б чимало цікавого. Сторожівчанин Олександр Сайчук дещо розповів про незвичний пам’ятник у лісі.

Коли село належало до Новград-Волинського повіту Волинської губернії, скульптуру на замовлення графа Потоцького встановили поблизу Кам’янки. У 1920 році по річці Корчик проліг польсько-радянський кордон, що розділив село Сторожів на «польське» та «радянське». Та його мешканці підтримували зв’язки, допомагали по-родинному один одному. Коли в тридцяті роки у Житомирській області лютував голод, мешканці «польського» Сторожева всіляко допомагали вчорашнім співмешканцям: під покровом ночі переносили на той бік річки мішки із борошном, картоплею, клунки із квасолею, хлібом. Хоч і католицькій вірі був присвячений пам’ятник, боліла в «радянських» сторожівчан душа, коли почули, що фанатичні атеїсти намагалися знищити «Матку Боску». Вирішили за допомогою «контрабандистів» перенести її в Польщу. Але скульптура — не мішок борошна, та й шлях неблизький.

Однієї темної ночі повантажили півторатонний пам’ятник на підводу, запрягли в неї волів. П’ять «радянських» кілометрів здолали без пригод, але, переїжджаючи річку, довелося підпрягти ще одну пару круторогих. Вантаж доставили в урочище Гулянку, наступного дня підняли на тимчасовий постамент. Отак розвіявся міф, що «кордон на замку», мовляв, і муха через нього не пролетить. Коли пропажу виявили, то керівника радянської прикордонної застави під суд віддали. Пам’ятник, зрозуміло, ніхто не повернув. Отак і стоїть з тих пір на західній околиці Сторожева «Матка Боска». Біля неї б’є цілюще джерело, нагадуючи про нестримний плин часу та пригоду зі скульптурою. Чому вона «покльована» кулями? Це післявоєнні активісти полюбляли відпочивати, вправлялись у стрільбі під градусом зі зброї, що видавалась їм для самозахисту. Хіба це не свідчення вандалізму? Та історія все розставила на свої місця.

Встав із руїн спалений совєтами Сторожів, гордо височить на його околиці пам’ятник, до якого приходять і католики, і православні, аби відпочити, набратися снаги і помилуватись прекрасним творінням невідомого автора.

Василь ЯНОШІ

Корець