ЗЯТЬ-ОДНОКЛАСНИК

Ці очі, цей невловимий погляд… Саме такою була його Мрія - Дівчина, з якою зустрічався в юності, якій потім пропонував одружитися. Втім, доля розпорядилася по-своєму. Олег після закінчення школи здобув фах архітектора у рідному місті, а Оксана, отримавши диплом філолога в столичному університеті, поступила в аспірантуру. Невдовзі її наукові статті почали з»являтися в солідних журналах. Тож вирішив не турбувати. Тим паче, що й приводу не було. Юнацьке захоплення поволі згасало. Життя, наче калейдоскоп, вабило своєю розмаїтою палітрою, відтінками нових незвіданих досі почуттів. Скільки було нових знайомств, побачень, а тієї єдиної, якою марив у снах, яку малював у своїй уяві, Олег так і не зустрів. Тому-то всю нерозтрачену енергію спрямував у русло кар»єри. Зареєструвавши приватну фірму, почав отримувати чимало замовлень. Невдовзі придбав офіс у центрі міста, купив іномарку. Усе, здавалося б, ішло, як по маслу. Усе, якби не довгі зимові вечори, сповнені самотності й жалю за тим, що не збулося в юності. У свої 45 він уже здатний був відчути, що час летить невблаганно і того, що було, скажімо, вчора, вже не повернути. Тож намагався пити кожен день — до найменшої краплі.
Самовпевнений, вишукано одягнутий, на вустах ледь помітна стримана усмішка… Так він виглядав і тоді, коли запросив на співбесіду панянку з приємним голосом, яка зателефонувала і поцікавилася вакансією офіс-менеджера. Кілька днів тому пішла в декретну відпустку секретарка Ольга, з якою у власника фірми був тривалий роман. Про їхні стосунки говорили вже не тільки співробітники, а й друзі, знайомі знайомих. Тому щось приховувати вже не було сенсу. І коли Олегова мама одного разу попросила сина познайомити з майбутньою невісткою, він не погодився, пояснивши це відсутністю вільного часу. Ольга не наполягала на знайомстві з рідними Олега навіть тоді, коли дізналася про те, що вагітна. Власне, нічого більше, крім материнського щастя, вона й не хотіла. До того ж Олег пообіцяв допомагати у вихованні майбутньої дитини.
Та чи міг він передбачити, що загадковий дівочий голос, який пролунав по телефону, кардинально змінить його життя, переверне усе шкереберть. Висока симпатична юнка сміливо відчинила двері його кабінету, привіталася і, не чекаючи запрошення, вмостилася на стілець напроти свого майбутнього шефа.
- Аліна, - промовила, кокетливо усміхаючись.
„Якесь дежавю! Це все вже колись зі мною відбувалося. Я пригадую ці блакитні очі, цей погляд, цю тонку дівочу талію, струнку постать. Невже Оксана раптом помолодшала на двадцять років і завітала в гості? Чи не збожеволів я раптом? — запитав себе подумки.
Дівчина на хвильку розгубилася, але зібралася з думками і впевнено промовила, що робота офіс-менеджера – це лише початок її успішної кар»єри. А в майбутньому вона має намір створити власну фірму.
— Що ж, красуне, саме Ви мені й підходите, завтра ж починайте працювати, а про оплату домовимося згодом, – промовив, делікатно обійнявши дівочі плечі.
Наступного ранку, ледве переступивши поріг свого кабінету, побачив на столі філіжанку паруючої кави, яка не лише вабила неповторним запахом, а й інтригувала, спокушала таємницею, яка народжувалася в його серці вдруге. Олег не спав цілу ніч. Пригадував своє перше кохання. Воно було таке ж блакитнооке, русяве і кокетливе, а потім зникло в ранкових туманах, у куряві буднів. І раптом такий сюрприз. Усе навколо ніби повеселішало, наповнилося новим змістом, натхненням. Олегу хотілося працювати, як ніколи в житті. Упродовж робочого дня, де б він не перебував, по кілька разів телефонував у офіс, цікавився справами фірми, щоб почути голос Аліни. А вечорами запрошував своє миле дівча у кафе „Каштан”, що на околиці міста, — подалі від колег і знайомих, від заздрісників і недоброзичливців.
Одного разу, засидівшись допізна, смакуючи терпке молдавське вино, вони вирішили повертатися додому пішки. Олег п»янів від весняного повітря, вишневого цвіту, пригортав юнку і відчував, що незважаючи на роки, він залишився тим же сімнадцятирічним хлопчиськом, який хвилюється, обіймаючи свою симпатію, не наважується сказати їй про найголовніше. Втім, усе сталося якось непомітно. Чи то спогади про юність так закрутили голову, чи й справді закохався у молодшу за себе вдвічі, але надалі його стосунки з Аліною стали значно відвертіші. Невдовзі запропонував їй пожити з ним, а ще через місяць-другий вони вирішили одружитися. Втім, спочатку потрібно було познайомитися з батьками нареченої. Довелося їхати в столицю, адже в Рівному, де працювала Аліна, мешкали тільки її дідусь і бабуся. У Києві їх зустріла мама Аліни. Вони зустрілися поглядами – майбутня теща і сорокап»ятирічний зять – її однокласник, її перше, назавжди втрачене кохання. Та чи варто було нарікати на долю, яка звела їх удруге, так багато обіцяючи?
Оксана КОРНІЄНКО,
Рівне.